З Остапом я розлучилася, коли Софійці було 8 місяців, він пішов, ми залишилися жити в гуртожитку: душ на першому поверсі, кухня і туалет на нашому поверсі. Жили в основному розлучені мами з дітьми, але жили весело і дружно, допомагали один одному. Періодично у кожної з нас виникали романи, потім гучні або не дуже розставання. Загалом, жили.
Я людина досить товариська, швидко налагодилися дружні стосунки. Особливо з усіма спілкувалася одна дама, Інна. Вона була з нас найстаршою (за 30), її хлопчикові років 10 вже було. Завжди з радістю вона допомагала всім з дітьми, а мою дочку брала до себе постійно. Час минав, розлучення я пережила досить легко.
Почалася моя історія під новий рік. Я чекала в гості сестру і подругу, крутилася на загальній кухні, вечерю готувала. Раптом дві дівчинки років 14-ти заглянули і назвали моє ім’я і прізвище. Я відгукнулася, вони вручають мені букет з ніжно-рожевих троянд і кажуть: “Це вам від Сашка”. Потім йдуть.
А на той момент я познайомилася з одним Олександром, він мені подобався, та й я йому теж. Задоволена побігла в свою кімнату, зовсім не звернувши уваги на одну сусідку, вона просто в обличчі змінилася. Під Різдво ще букет, а потім кличуть на вахту до телефону. І ось я дізнаюся, хто ж цей дарувальник букетів насправді. З цим хлопцем зустрічалася моя сусідка, яка в обличчі змінилася, але ще восени вони розлучилися, з ним я майже не спілкувалася, знала тільки ім’я. Так ось він, виявляється, і надсилав ці букети зі своєю сестрою, сказав, що я йому дуже подобаюся і запропонував зустрічатися.
Але мені-то він зовсім не подобався, та й з хлопцями своїх знайомих я не зустрічалася принципово. Потім був ще шикарний букет на 8 березня, ще одна розмова, все, більше він до мене не підкочував. До слова сказати, той Сашко, на якого я плани мала, повів себе не по-чоловічому, на моє “Дякую” за квіти, гордо посміхнувся і не зізнався, що він тут ні до чого.
Минув час, дочку я влаштувала в ясла, сама вийшла на основну роботу, а ще на дві ставки прибиральницею в нашому гуртожитку, крутилася, як могла. Коли мила підлогу, то дочку брала до себе Інна. І ось одного разу приходить до мене і дає мені хрестик (пару днів назад у дочки пропав хрестик, я думала, що в ясельках загубився, попросила вихователів пошукати). Каже, що прибирала і на підлозі знайшла. Я взяла хрестик і повісила на шию дитині.
Через пару місяців моя Софійка захворіла: температура під 40, задихається, на швидкій відвезли в лікарню. Нічого. Аналізи в нормі, температура спала, лікарі сказали, що у дітей до трьох років таке буває. Через тиждень захворіла я: температура… Так як у мене алергія, списали на неї.
А у нас почався важкий рік: дочка хворіла по два рази за місяць, після неї занедужувала я. Я працювала в бюджетній організації і мене не могли звільнити, хоча мої лікарняні зашкалювали. Начальник запропонував відвезти дочку до професора в столицю, оглянувши і дитину, і аналізи (вони були в нормі), професор категорично заборонив усі антибіотики і перевів нас на лікування травами. Але і це не допомогло, ми не вибрались з хвороб.
І ось в такому худючому вигляді ми з’явилися у моїх батьків під час відпустки. Мама була просто налякана, а сусідка, побачивши нас, мовчки дала мамі адресу: “Сходи, дівчина молода, але лікує добре.”
Мама, взявши наші фото, пішла до цієї дівчини Насті. За словами мами, тільки-но глянувши на фото, вона сказала, що завтра ж буде у нас, що я з донькою повинна вранці сходити в храм, постояти на службі і купити церковні свічки. Я була вже на все згодна! Після обіду Настя була у нас, молода дівчина, а очі як колодязь.
Почала працювати з донькою, свічкою водити, а вона тріщить і чорним капає. Попросила Настя зняти хрестик, подивилася на нього і давай мене лаяти: “Ти що не знаєш, що з чужих рук хрестик брати не можна і, не можна його на дитя одягати, не посвятивши! На хресті вам порчу зробили, заздрять тобі. Ну тут я отетеріла , заздрять мені, “ха-ха”, я як риба за кожну копійку б’юся, багато в чому собі відмовляю, та кому і хто заздрить.
Почистила Настя дочку і за мене взялася, що я пережила, згадувати не хочеться, свічки тріщали і коптили дуже сильно, а у мене з плечей як гору зняли, без сил я впала на ліжко. Коли змогла піднятися, Настя з мамою чай пили. На багато вона мені очі відкрила, навчила, як від негативу закриватися, сказала, що у мене дуже сильне біополе, тому я частина всього з дочки забрала на себе, а так могло скінчиться все дуже погано.
Але мене найбільше хвилювало питання: “хто?”, “Кому це треба?” і навіщо?”. “Сни тобі все покажуть, слухай свої сни”, – так мені сказала Настя, величезне їй дякую, кілька разів знайомі і мама ще до неї зверталися, потім Настя вийшла заміж і поїхала, а куди? Не знаю.
Вночі мені приснився сон: я заходжу в темну кімнату, в центрі бачу пляму світла, яка починає збільшуватися, а там крісло-качалка, а в ньому … Інна! Сидить і плете щось з чорних ниток. Потім дивиться на мене і каже: “Ну що втупилася? Я це зробила, я!”
І я прокинулася, було боляче і прикро, я дуже їй довіряла, вона мені допомагала, я їй теж, вона мою дочку до себе брала. Так я розлютилася, що не виконала Настині слова – сходити в храм і тому, кого уві сні побачу, свічку за здоров’я поставити.
Закінчилася відпустка через тиждень, ми повернулися додому, про те, що трапилося, я розповіла тільки своїй близькій подрузі. В один із днів готуємо з нею на кухні, і так само з відпустки повертається Інна – схудла, зблідла. Моя подруга її питає: “Що трапилося?” Виявилося, що в той день, коли Настя нас лікувала, у Інни стався серцевий напад, а ще три дні їй було дуже погано.
На мене вона взагалі не дивилася, відносини наші припинилися, дочку, звичайно, від спілкування з нею і її сином відгородила. Інші дівчатка теж потім скаржилися, що від неї негатив йде. З нею потихеньку всі перестали спілкуватися. Через сорок днів після нашого лікування у Інни пішов з життя батько.
Мене довго мучило питання: за що вона так зі мною. І через кілька років, коли ми з другим чоловіком переїжджали, я запитала у неї: “Навіщо?”. Виявилося, все просто: ти молода, красива, он які квіти тобі мужики дарували, та ще чужі, а вона на нього сама око поклала, позаздрила вона. А різні капості людям робити її тітка навчила. Не стала я перед нею виправдовуватися, розповідати, як все було з цими квітами, просто щастя їй побажала. Слава Богу, що шляхи наші з того часу не перетиналися, і, дуже сподіваюся, що пакостити людям вона перестала.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
