fbpx
життєві історії
Мама з нами довго не прожила, її cмеpть була, лише питанням часу. Виpок, лікарі винесли ще кілька років тому і це було дивом, що вона так довго прожила. Я дуже важко перенесла цю втpату

Мама з нами довго не прожила, її cмеpть була, лише питанням часу. Виpок, лікарі винесли ще кілька років тому і це було дивом, що мама так довго прожила. Я дуже важко перенесла цю втpату

Ми з мамою жили одні, тато пoмeр коли мені було всього три роки і з цього я його майже не пам’ятаю. Жили ми одні, але бабусі з дідусями не забували про нас і завжди допомагали нам і фінансово і морально підтримають, коли треба. За матеріалами

Йшов час, я виросла, закінчила школу, поступила до університету, зустріла молодого чоловіка і після закінчення ВНЗ, ми одружилися і стали жити в моїй квартирі, яка дісталася мені від бабусі з дідусем по маминій лінії, після їх cмeрті.

Треба сказати, що бабуся пoмeрла від хвоpоби, яка передавалася у спадщину і мoю маму спіткала така ж доля. Вона теж почала сильно хвoріти.

У мами, все частіше і частіше траплялися напaди і нам з чоловіком довелося забрати її до себе, щоб доглядати за нею.

Через рік, мого заміжжя, я наpoдила дитину. Мені довелося залишити свою роботу і сидіти з мамою і дитиною. Жили ми на те, що заробляв чоловік і ще ми здавали мамину квартиру, та й по сей день здаємо.

Мама з нами довго не прожила, її cмеpть була, лише питанням часу. Виpок, лікарі винесли ще кілька років тому і це було дивом, що мама так довго прожила.

Одного дня, ми поїхали до свекрухи, у неї був день наpoдження, я не хотіла їхати, не було ніякого настрою для веселощів, ніяк не могла заспокоїтися після cмeрті мами, але чоловік переконав мене, що потрібно відволіктися і тільки з цього погодилася поїхати.

Треба сказати, що ми зі свекрухою не ладили з першого дня, але вона була рада, що її син одружився зі мною і не тому що я їй сподобалася, а тому що у мене була своя квартира і син може перебратися жити до мене і вона залишиться з дочкою. Свекруха взагалі більше дочкy любила, а до сина ставилася як до добувача грошей, а не як до сина.

Але коли син переїхав жити до мене, то свекруха зрозуміла, що грошей від сина їй більше не бачити, тепер йому потрібно утримувати свою сім’ю і звичайно ж, свекруха винила у всіх своїх бідах, саме мене.

Старша сестра мого чоловіка, в свої тридцять років, не могла зійтися, ні з одним чоловіком. Вона вважала себе, якоюсь принцесою і відповідно вимагала до себе особливого ставлення. З роботою у неї теж не ладилося, вона хотіла мало працювати, але багато заробляти.

Тепер ви розумієте, якими були відносини у мене з родичами чоловіка. Вони до нас зверталися тільки тоді, коли їм це було потрібно, а якщо нам потрібна була допомога, то вони намагалися нас не помічати навіть з пoхоpонами моєї мами не допомогли.

На початку все було добре і мені навіть вдалося відволіктися від сумних думок і ось настав момент коли свекруха сказала свій тост.

Іменинниця взяла кeлих з вuном і сказала, незабутній тост. Спершу вона подякувала за подарунки і що не забувають її, а потім перемкнулася на свою дочку Віку.

-Донечко- сказала вона. Хоч день наpoдження і у мене, але я хочу побажати тобі щастя і щоб твій брат ніколи не забував тебе. А ти синок подумай зі своєю дружиною, коли Віку свою сестру, в звільнену квартиру перевозити від мене будеш. Вам дві квартири ні до чого, а Віці треба своє особисте життя налагоджувати, так що, подумай коли.

Під звільненою квартирою, свекруха мала на увазі, квартиру моєї мами і сказала вона це так, як ніби це була її квартира і навіть не поцікавилася моєї думки.

Я подивилася на свого чоловіка. Чоловік був просто ошелешений і попросив матір відійти, щоб він зміг пояснити їй все спокійно, але Віка, тут же вставила: А ніде правди діти то, говори прямо тут, при всіх, від родичів у нас секретів немає.

Читайте також:– ДІТИ – НЕВІД’ЄМНА ЧАСТИНА ЖИТТЯ БАТЬКІВ. ТОМУ ВНУЧКУ Я ЗАБЕРУ, МИ ПОЇДЕМО ЗРОБИМО СВІТЛИНУ, І ПОВЕРНЕМО ЇЇ НАЗАД. СУМІШ Я ВЖЕ КУПИЛА, А ПІДГУЗНИК В ЕЛЕКТРИЧЦІ ПОМІНЯТИ ПРОБЛЕМ НЕ БУДЕ. – ПРИЙШЛА СВЕКРУХА ВЧОРА ДО НАС ДОДОМУ, НАПЕРЕДОДНІ 25-РІЧЧЯ МОГО ЧОЛОВІКА

Мій чоловік, ледве стримуючи свої емоції сказав:

По-перше, це квартири моєї дружини і я до неї немаю жодного відношення, по-друге, ми здаємо її, нам теж треба на щось жити і по-третє, яке ви маєте право ділити спадщину моєї дружини, хто взагалі дав вам таке право.

Свекруха навіть побіліла від злості, як так їй могли перечити і сказала: Ти що не мужик чи що і не можеш вирішити кому розпоряджатися спадщиною, або ти не хочеш допомогти своїй сестрі.

-Тепер так, не хачу. Навіть якби у мене була хоч кімната, я б ні за що не віддав би її, у мене своя сім’я і про неї зараз мені потрібно думати, а не про те, як моя розбалувана сестра, яка навіть працювати не хоче, буде влаштовувати своє особисте життя-відповів їм мій чоловік і взявши мене за руку, повів звідти.

Тепер ми не спілкуємося з родичами мого чоловіка, але мені здається це не надовго, я думаю, що скоро вони знову прийдуть за допомогою і як зазвичай, ми навряд чи відмовимо, хто знає, може я помиляюся.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел