“Мишко, Мишко, де твоя посмішка?” – надряпав хтось на даху київської багатоповерхівки, коли мені було 17 років. А моя подруга Ксенька сміялася над нехитрими віршами і моєї закоханістю. Зараз мені 43 роки. Я народила 2 синів від різних чоловіків. Ксеня вийшла заміж за відомого музиканта і стала Оксаною, народила синочка. А Мишко? Що ж мій Мишко?
Зараз мені 43 роки. Я народила 2 синів від різних чоловіків. Ксеня вийшла заміж за відомого музиканта і стала Оксаною, народила синочка. А Мишко? Що ж мій Мишко?
Мишко одружився не на мені. У нього народилася дочка. Ми зберегли дружні стосунки, часто спілкувалися по телефону, ділилися новинами. Ставили лайки одне одному в соцмережах і пересилали одне одному пісні.
А ось між дружбою і закоханістю було все, що може собі уявити фантазія читача. Були любов, взаємна зрада, сльози, пристрасті, бійки, ніжність, турбота, вірність, навіть таємні від наших офіційних половинок зустрічі теж були. Все-все було.
Було так, що частенько я замислювалася: а що було б, якби я не зрадила Мишка? І думки: «А Мишко б так не вчинив зі мною» – теж, чого гріха таїти, відвідували мене і зараз відвідують. Вибачте мене, читачі.
Ну, так а що ж Мишко? Може ще не пізно? Може ніколи не пізно?
Пізно. У квітні місяці мені подзвонила сусідка, запитала, що я роблю і повідомила, що Мишка більше не має.
Ми з ним спілкувалися до останнього моменту, і він мені нічого не сказав про те, що невиліковно хворий. Ось так.
Після прощиння з ним, на якому я не була (самі розумієте, там вся його сім’я, а я хто?), наснився мені сон.
Ніби на вулиці випадково бачу я Мішу і він радісно до мене біжить, а я відходжу… Він здивований від того, що я не рада його бачити і з образою йде.
Розповіла я про сон мамі, ми поговорили про Мишка мама теж запитала, що, мовляв, якби він був з тобою, то як би все зараз було?
Наступного дня, тільки я закрила очі і стала провалюватися в сон – бачу велике обличчя Михайла, який вимовляє одну фразу:
– Ти йдеш?
Злякалася, прокинулася, помолилася. Вдень сходила до церкви, поплакала, згадала, службу за нього замовила.
Наступної ночі бачу сон: квартира мені не знайома наяву, а уві сні я часто в цій квартирі живу. Мама з Петром грає. Сергій на роботу пішов. Раптом дзвінок у двері, я відкриваю двері – і бачу Мишка на порозі. Він каже мені:
– Ну що ж ти? Я квартиру нову купив, багато кімнат, як ти любиш, чого ж ти не переїздиш до мене? Навіщо мені одному ця квартира. Мені ти потрібна, це я для тебе її купив! Тепер нам вже ніхто не завадить. Будемо жити щасливо, як і мріяли. Я тебе чекаю.
І пішов. Я схопила сумку, стала збиратися, мама схопила мене:
– Куди? Не пущу. А Петю ти що з собою забереш?
Я задумалась. Розібрала сумку. Дзвінок у двері. Мишко повернувся:
– Олено, дизайнер інтер’єрів прийшов, чекаємо твоїх вказівок. Розкажи, що де повинно бути, щоб тобі зручно було. Підемо. Я вже зачекався і вечеряти хочу. Приготуй вечерю.
І тут мене така образа скрутила, ви не повірите, така істерика уві сні почалася! Таке я Міші закотила:
– Ти що, – кажу, – не знаєш хіба, що я – заміжня жінка, що синові моєму 2 роки? Де ти був весь цей час? За життя свою дочку і дружину шкодував, а на моїх рідних, на чоловіка і сина тобі наплювати, не шкода малюка? За життя ми познайомилися, коли були молодими, вільними, ніхто нам не заважав, а все одно ми не одружилися. А зараз ти мене кличеш жити разом? Забирайся! – і мокрою ганчіркою його почала лупити.
Мишко зі сльозами на очах мовчки пішов. Нічого не відповів. Але більше жодного разу мені не снився.
Автор – Олена В.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!