Мама задля чужих людей готова гори звернути, а нам, діям, залишалися і залишаються “крихти зі столу”. В той час як вона купляли дорогі подарунки для своїх похресників, ми навіть не мали права про це думати, бо: нема грошей! І ось тепер, коли ми з братом дорослі, вона вимагає він нас ніжності, уваги і тепла. Але я не звикла до таких емоцій. Коли вона хоче мене обійняти, моє тіло ніби дерев’яніє. І цьому є пояснення!

Мама задля чужих людей готова гори звернути, а нам, діям, залишалися і залишаються “крихти зі столу”. В той час як мама купляли дорогі подарунки для своїх похресників, ми навіть не мали права про це думати, бо: нема грошей! І ось тепер, коли ми з братом дорослі, вона вимагає він нас ніжності, уваги і тепла. Але я не звикла до таких емоцій. Коли вона хоче мене обійняти, моє тіло ніби дерев’яніє. І цьому є пояснення!

Моя мама все життя дбає про сторонніх людей, а до своїх рідних їй немає ніякого діла.

Проживши вже більше сорока років зі своєю матусею спостерігаю і аналізую таку картину.

Ще коли ми з братом були малими, то дуже нас обурювало те, що мама для похресників викупляла дорогі речі, як наприклад навушники, чи світшоти, про які ми мріяли.

Хоч в нас самих такого не було і ми дуже хотіли, а нам говорили: обійдетесь, або нема грошей.

А ще мама постійно товаришує і підтримує зв’язок з людьми, які бідніші чи інтелектуально менш розвинуті за неї. Вона постійно намагається їм допомагати, чи то продуктами вирощеними на городі, чи то домашньою птицею.

Вже сьогодні я розумію, що так вона себе поряд з ними почуває розумнішою і заможнішою.

Коли в нас празник ми накриваємо по-багатому столи, а потім цілий місяць економимо, щоб якось вижити. Я особисто не хочу жити за правилами, які створила в нас вдома мама.

Я вже самодостатня жінка, маю сім’ю чоловіка і сина. І розумію, що хочу більше жити для себе і своїх рідних. Та мама весь час мені наголошує, що я зухвала і так жити не можна.

Так, я буду дбати про подарунки, для хрещеників, а у мене їх двоє. Але це будуть речі, які вже є у мого сина. Щоб нікому не було обідно.

Від своєї мами я мало ласки і любові отримувала в дитинстві, адже вона жила за принципом: люби но не покажи.

Сьогодні вже в такому віці вона хоче ласки від мене, та в мене якийсь бар’єр, наче я її люблю і піклуюсь, адже вона моя мама.

Та тих теплих обіймів і поцілунків не можу подарувати.

Моє тіло наче дерев’яніє кожного разу коли намагаюсь це зробити.

Чому саме так?

Мені важко самій збагнути. Можливо в моєму серці зачаїлися дитячі образи?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page