У нас із мамою з дитинства є певні труднощі у спілкуванні. Мама у мене специфічна жінка. Розумієте, вона сильна жінка і хоче, щоб завжди було, як вона скаже. Особливо те, що стосується мене.
Братами займався батько: вчив їх різним чоловічим справам, брав у походи. А я з мамою застрягла на тому, що господиня в будинку не повинна лінуватися, а значить, тримай-но ти, Оленко, нове завдання по господарству. І так завжди.
Я люблю маму, але коли від тата отримуєш тільки позитив, жарти та подарунки, а від мами – накази, ставлення формується якось сама собою.
Причому брати зі мною абсолютно згодні. У них теж виникали конфлікти з татом, коли вони робили щось неправильно. Зате до мами у них ставлення дуже хороше. Ось така ми сім’я.
Я звикла до такого ставлення і навіть думала, що у всіх родинах плюс-мінус так само. Але дівчатка у школі розповіли, що у них дома інша, більш традиційна модель стосунків з батьками. Я ще, пам’ятаю, здивувалася, але особливого значення цьому не надала. Ну що вдієш, кожен живе, як йому зручно.
Після закінчення школи я вступила до вишу. Повірте, я знаю про те, якими хитрими і брехливими можуть бути хлопчики, набагато краще за вас. Я у цьому повністю впевнена. Бо мама буквально проводила мені лекції на цю тему.
Маиа хотіла, щоб я берегла себе і не піддавалася чоловічим чарам, мабуть, до сорока років. Ха-ха. Не дивно, що зі своїм нареченим я познайомилася на першому курсі.
Ми довго зустрічалися з Максимом. Не подумайте, я не боялася, що мої батьки дізнаються про коханого, просто виховання та страхи щодо мого майбутнього. І взагалі, я ж молодша дитина та ще й дівчинка.
Навіть брати хотіли більше дізнатися про мого хлопця, вони, до речі, про нього дізналися одними з перших, у цьому не було нічого дивного.
Вже перед весіллям я оголосила батькам, що не хочу пишного свята. Краще взяти ці гроші та вирушити з коханим на відпочинок. Щоби були справжні позитивні емоції, а не натягнуті посмішки для гостей. Це ж раціонально, хіба ні?
Але мама, як завжди, пішла всупереч. І перед родичами буде ніяково. І я сама потім себе докорятиму, що навіть у сукні не побувала.
Потім ще мати захотіла познайомитися з батьками Максима.
Вони живуть у одному великому будинку, всі разом. Макс теж пропонував мені там жити, але я відповіла, що подумаю. А що, місця там дуже багато: три поверхи, кожна родина має окрему кухню, ванну. Вихід теж окремий, тож це не той випадок, коли треба буде щодня бачитися з родичами чоловіка або тим більше їм готувати.
Щоб хоч у чомусь поступитись мамі і отримати її згоду, я пішла їй назустріч. Погодилася, щоб ми всі посиділи разом, за одним столом. Майбутні родичі ж, як не крути. Тато теж погодився, а брати відмовилися, сказали, що вони завжди будуть згодні з моїм рішенням. І на тому дякую.
У призначений день ми приїхали на зустріч. Усі роздяглися, навіть подарунки якісь купили. Нас тепло зустріли, запросили за великий та щедрий стіл. Мої переживання потихеньку розсіювалися. Але це був лише початок. Далі справи пішли все гірше та гірше.
Весь вечір мій свекор жартував, підливав гостям, розважав. Словом, поводився як привітний господар. А от свекруха – навпаки. Поводилася як залякана сіра миша. Коли вона відкривала рота, чоловік її лише критикував і висміював. І діти її поводилися з нею так само. Просто жах.
Добре хоч, мій Максим займався шашликами і переважно його зовсім не було видно. Поки свекор не згадав свого молодшого сина і не покликав його до себе.
Він запропонував тост за нас, за нашу міцну сім’ю та майбутні перспективи. Але потім і свекруха теж хотіла взяти слово і Максим її перебив. Причому не якось ніяково, як так і треба. Наче він уже багато разів робив щось подібне. І навіть бровою не повів. Тоді моя мама встала і сказала, що нам час їхати додому.
Свекор, звичайно ж, почав її зупиняти, просив залишитись і так далі. Але тоді вже й тато підтримав маму. Він сказав, що йому, та й нам усім, соромно бути з людьми, які так не поважають свою маму та дружину. І вони б не хотіли для мене такої долі. А значить, весілля вони не підтримують, і взагалі нам час прощатися.
Свекор хотів почати виправдовуватися, але потім подумав і пішов кудись углиб двору. Брати Максима – за ним. І тільки Макс відвів мене убік і запитав, що відбувається, що не так із моїми батьками.
Я відповіла, що нам треба додому. А з ним ми поговоримо завтра, коли пристрасті вщухнуть. Він погодився, але було видно, що він здивований.
Дорогою додому ніхто не сказав мені жодного слова, тільки мама запитала, чи згодна я з їхнім рішенням. Я відповіла, що мені треба подумати. Наступного ранку я написала коханому, що мені потрібно взяти невелику паузу і вирішити, як бути далі. Бо весілля – справа серйозна, і для неї мають бути ідеальні умови.
Але, чесно сказати, я сама не знаю, як вчинити. Я люблю Максима та хочу бути з ним. Але та сцена в його будинку. Я справді не можу зрозуміти, чому вони всі так поводилися з його мамою, невже в їхньому розумінні це нормально?
А потім з роками на її місці можу опинитися я? Я такого собі не хочу, не бажаю зовсім. Але зривати через це весілля теж якось наче не дуже правильно.
Допоможіть порадами, може, у мене просто звичайне хвилювання перед одруженням? Чи дійсно варто замислитися над розривом стосунків з Максимом?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.