fbpx

Мама запропонувала купити їй однушку, щоб вона віддала нам свою двушку. Рік мама нас вмовляла. Так ми і зробили – пропозиція ж була чудова. Тепер уже півроку вимагає повернути все назад, як було, оскільки в новій квартирі їй все незвично і тісно. Нам з маленькою дитиною тільки таких розваг бракувало. Мама поставила нам єдину умову

Мама запропонувала купити їй однушку, щоб вона віддала нам свою двушку. Рік мама нас вмовляла. Так ми і зробили – пропозиція ж була чудова.

Тепер вимагає все назад – їй там тісно і незвично.

Мама моя не дає нудьгувати. Спочатку рік вмовляла нас купити їй однокімнатну квартиру, щоб вона туди переїхала, а ми б перебралися в її двушку. Тепер уже півроку вимагає повернути все назад, як було, оскільки в новій квартирі їй все незвично і тісно. Нам з маленькою дитиною тільки таких розваг бракувало.

У нас з чоловіком Віктором свого кута не було, тому відразу після весілля ми обдумавили варіант взяти. Брати хотіли двушку, тому що на трикімнатну у нас пороху не вистачить, а в однушці з дитиною буде тісно, ​​з часом все одно доведеться міняти на більшу. У батьків чоловіка і моєї мами квартири є, але ми навіть не роздумували про спадщину, нехай живуть довго, ми самі викрутимось, а вони у нас ще молоді.

Мама через рік після мого весілля вийшла на пенсію і почала брати активну участь в житті нашої родини. Навіть занадто активну в деякі моменти. Тема з іпотекою не секретом була, тому про неї мама теж була в курсі, але вона була категорично проти будь-яких позик і зобов’язань перед банками. Казала, що ми себе так в кабалу вганяємо на все життя, а потім, якщо щось трапиться, ще й без житла залишимося.

Ми з Віктором теж не горіли бажанням влазити в кредити, у нас були деякі гроші, щось свекри подарували, щось самі накопичили, але вистачило б на маленьку однушку у віддаленому районі і не більше. Там і метраж навіть для двох маленький, ще й до роботи їхати дуже довго з пересадками. До того ж район новий, інфраструктура поки не дуже розвинена, дитячий садочок найближчий досить далеко, школа тільки в перспективі. Для молодої сім’ї варіант зовсім невідповідний.

Про це я мамі сто разів говорила, але вона напирала, що зате своє, ніхто не відніме. Довід досить слабенький. До того ж нам дуже дорого обійдеться проживання – витрати на транспорт, а коли народиться дитина, то на таксі, тому що поліклініка теж в тому мікрорайоні тільки будується. Мотатися ж із немовлям через все місто в нинішніх умовах – нерозумність непроглядна.

Але мама продовжувала запевняти, що душа у неї неспокійна за нас, бо це ж такі переплати банку. Сама вона нам фінансово допомогти не могла. Накопичень у неї не було, сама жила на пенсію. З нас грошей не брала, вже велике їй спасибі.

Зрозумівши, що її голосіння на мене не діють, вона на якийсь час відстала, взагалі не торкалася цієї теми. А потім раптово запропонувала варіант, який раніше навіть не розглядався: вона нам віддає свою квартиру, а ми їй купуємо однушку в тому віддаленому районі.

– Це вам, молодим, весь час чогось не вистачає, а мені хіба багато треба? Магазини там є, громадський транспорт ходить. Я ж часом не обмежена, заодно і прогулятися. А що площа невелика, так навіть добре. Мені там не танцювати. Зате і прибирання менше.

Я з мамою кілька разів розмовляла, запитувала, чи впевнена вона у своєму рішенні. Стільки років прожила на одному місці, а тепер ось зніматися і переїжджати, адже в її віці вже важко даються такі зміни. Але мама палко мене переконувала, що подружок у дворі у неї немає, нудьгувати ні за ким. А до тих, що є, вона і з нового місця прегарно добереться, як і до нас.

Ми з Вітею поговорили, все обговорили, зважили і зрозуміли, що мамина пропозиція ідеальна. Квартира у неї в хорошому місці, там все необхідне в пішій доступності, до роботи прямий автобус або пішки двадцять хвилин. Звичайно, ремонт треба буде робити і меблі купувати, але розберемося з часом, все мама на нову квартиру чисто фізично забрати не зможе.

Мама поставила нам єдину умову – всім займаємося ми, вона згідна тільки з нами з’їздити і подивитися нову квартиру. Було вирішено, що нову квартиру я оформляю на себе, а мамина так за мамою і залишається. Вона пояснила, що після неї квартира мені у спадок дістанеться, а в нову наші спільні з чоловіком гроші будуть вкладені. Нам так навіть простіше було, зайвої біганини не буде і маму смикати не доведеться.

Квартиру ми купили за три місяці. Мама їздила з нами і все захоплювалася видами з вікна. Там поки не забудовані поля, ліс видніється вдалині, з вікна розкидаються простори. Їй подобалася невелика кількість машин, чисте повітря, віддаленість від великих доріг. Одним словом, мамі подобалося все. Сама квартирка їй теж наче подобалася.

Ще два місяці ми займалися дрібними доробками в новій квартирі, потихеньку перевозили мамині речі, допомагали їй облаштовуватися, потім самі переїжджали в її квартиру, там робили ремонт. У цей момент з’ясувалося, що я при надії. Ми хоч і не планували так скоро, але вирішили, що це доля, все склалося якнайкраще.

Поки я була чекали дитину, мама була задоволена квартирою. Я, як вийшла в декрет, стала до неї частіше їздити, там дійсно поки свіже повітря і мало людей і машин, є де погуляти. Мама все не втомлювалася нахвалювати своє житло. Я теж раділа, що все так владналося.

Ось я народила, синові виповнилося вже три місяці, і мама почала все частіше піднімати тему, що то те в її квартирі не так, то інше. Виявилося, що їздити їй в лікарню далеко, будинок на відшибі цивілізації, а сама квартирка тісна, в ній дихати нічим.

На моє закономірне запитання, а що ж вона раніше мовчала, вона заявила, що не хотіла мене в делікатному стані турбувати. Але зараз онук уже народився, тому можна і поговорити. Було сказано, що вона хоче назад в свою квартиру. У новій їй тісно, ​​незатишно, погано, одним словом. Переїхати назад бажає вже до зими.

– А ми як і куди? Про нас ти подумала?

– Так не на вулицю ж вас жену! Там все для проживання є: вода, опалення, газ. Богданчик поки маленький, а потім візьмете іпотеку, як і хотіли.

– Я зараз в декреті, працює тільки Вітя, яка нам іпотека? Якби у нас була іпотека, я б не народжувала, а спочатку купили б квартиру. Нам з тієї квартири їздити незручно. Чоловікові на роботу з пересадками, мені з дитиною в поліклініку як добиратися? Там ні садка поруч, нічого!

Мама єхидно зауважила, що її ми туди сплавили, хоча там нічого немає, але ж вона – людина у віці. Ми сплавили, виявляється! Вмовляла нас сама пів року! Вона сама цю тему підняла, всіх збаламутила, а тепер ми винні. Ще вона нагадала, що ця двушка все ще за документами її, тому вона має повне право там жити. До зими вона хоче повернутися в свою квартиру, до себе додому.

На запитання, а як нам брати іпотеку, якщо ми всі гроші вбухали в цю квартиру, мама підняла брови і відповіла, що ту квартиру продамо і на ці гроші візьмемо іншу з іпотекою. Де ми будемо в цей час жити – запитання залишилося без відповіді.

Про переїзд мама нагадує мені щодня, я вже розмовляти з нею не можу. Нічого не вдієш, квартира на ній. Вітя взагалі рве і метає. Ми витратилися на ремонт тієї квартири, цієї квартири, а тепер залишилися на бобах. Як будемо викручуватися, поки незрозуміло. На вулиці, звичайно, не залишимося, але сама ситуація взагалі не смішна.

З мамою спілкуватися не хочу, а вона не розуміє, на що ж я ображаюся. Вона ж просто хоче назад свою власну квартиру. Всього-навсього! Це ж все так просто – жонглювати квартирами і переїжджати з немовлям на руках. Як вам наша ситуація? Щоби ви порадили?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page