Мама зарази “штанів” в хаті сказала, щоб на вихідних і духу мого та сина, в квартирі не було. А куди ж я подінусь з дитиною п’ять років? – Дайте мені хоч на старості нормально пожити! Роби що хочеш. Можеш в готель з’їхати, а можеш до подруг в гості напроситися. – Я живу на одні аліменти, ну який готель? А подруги, так вони у вихідні відпочити хочуть, а не гостей приймати. В голові не вкладається, що мама міняє дочку і єдиного онука на якогось чоловіка.
– Спочатку я вирішила, що мені почулося! – каже тридцяти трирічна Валентина. – Відповідаю, мамо, яким чином я маю це зробити? Мені потрібно піти з дитиною на всі вихідні? Куди ми підемо? Ночувати в парку? Вона сказала, що в парк йти не обов’язково, можна піти в готель, чи попроситись до подруги. Я чекаю на чоловіка, а ви мені в квартирі заважатимете!
Сім місяців тому Валентина повернулася жити до мами, Зої Федорівни. П’ятирічного сина після розлучення дівчина привезла із собою. Гості бабусю не дуже втішили.
– Коли я вийшла заміж за колишнього чоловіка, мати вирішила продати свою трикімнатну квартиру. Собі вона купила цю двокімнатну, в якій ми зараз і живемо. – каже Валя. – Гроші, що залишилися, віддала мені на власне житло.
Придбати власне житло за ті гроші було неможливо. На цю суму навіть кімнати у столиці не купити.
– Що поробиш! – відповіла мама. – Бери іпотеку, це буде початковим внеском, потім із чоловіком виплатите – вам вирішувати, як придбати власне житло. Батьки можуть допомогти, а в тебе ще батько є. Звернися до нього. Занадто розкішно одразу отримати квартиру. Попрацюйте спочатку. Заодно і цінуватимете. Бо якщо легко отримати, то можна так само легко і втратити.
Іпотеку Валентина з чоловіком так і не наважилася взяти. Допомоги теж ніякої не було. Мамині гроші вона потихеньку витратила, а після розлучення довелося їй повернутися в мамину двійку з речами.
– Мама могла тоді не скупитися, а купити замість проданої трикімнатної відразу нам по однокімнатній! Зараз би могли жити окремо! – обурюється Валя. – Нам би не довелося мамі заважати. Вона завжди так поводиться. Наче й допомогла, але користі від тієї допомоги мало. І дякувати особливо нема за що.
Така сама ситуація була і в дитячі роки. Мама виховувала Валентину самостійно. Батько втік від них, коли доньці було вісім років, і платив скромні аліменти. З одного боку, Зоя Федорівна була гарною мамою: дбала, виховувала, турбувалася, вчила. Доводилося багато в чому собі відмовляти. Після роботи поспішала додому, щоб допомогти доньці з уроками та приготувати вечерю. Чоловіків у будинок не водила.
Але Валя ніколи не відчувала материнської любові та справжнього, щирого тепла.
Зоя Федорівна займалася вихованням дочки начебто важким обов’язком, від якого нікуди не подітися. Її улюбленою порадою була фраза про те, що дочка має все робити навіть через “не хочу”. Валя вважає, що у матері так збудовано все життя.
– Вона і жити нас із сином пустила до себе через своє “не хочу”. – бідкається Валентина. – З сумним обличчям. Звичайно, коли у мене з’явиться можливість, я знайду нам кімнату і ми з сином переїдемо. Тільки з малюком не все так легко. Поки що тільки шукаю собі роботу, а в садок візьмуть лише восени. Одного його дома на весь день не залишиш. Отримую аліменти, але це копійки, няньку не наймеш. А без неї навіть на співбесіду не вирвешся. Мати залишатися з онуком не хоче. Заявила, що пустила нас пожити й достатньо.
Якийсь час тому Зоя Федорівна познайомилася з чоловіком.
– Просто мрія, а не чоловік! – каже Валя. – На пару років молодший, красивий, освічений, ввічливий. Розлучений і живе зі своїм дорослим сином. Ходять на побачення, розмовляють по телефону цілими днями, листуються.
– Так це чудово! Якщо мама задоволена, то настрій прекрасний і стосунки у вас гаразд?
– Ось і я так подумала. Вирішила, що мама відвернеться на особисте життя і все буде гаразд. А вийшло навпаки: вона хоче мене вигнати. На вихідних залицяльник прийде у гості. А я маю піти з дитиною на пару днів. Щоб у вихідні нас у квартирі не було!
Орендувати собі на вихідні житло Валя не в змозі. До того ж, раптом мати зачастить зі побаченнями? Подруги не будуть раді таким частим гостям. Усі вже з сім’ями живуть, а у вихідні і без гостей повно турбот.
Батько Валентини також не допоможе: у нього інша родина. Про колишнього чоловіка не варто говорити. Він хотів дитину забрати, а як дізнається, що їй жити ніде, точно забере сина.
– І як взагалі вона може заради якогось мужика прогнати рідну дочку та онука? – переживає Валя. – Це так дивно! Хто таке робить? Сказала мамі, що чоловік має місце для побачень знайти, хай головою думає. Але мене швидко “присадили”, оскільки квартира не моя.
Як думаєте, чи варто пошкодувати Валентину?
А може й мамину поведінку треба зрозуміти? Жінка виростила свою доньку, в люди вивела, грошей дала. Настав час зайнятися особистим життям. Нехай донька радіє, що взагалі пустили пожити і не залишили на вулиці.
Хто правий? Ви когось підтримаєте?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
