fbpx
життєві історії
Мама зателефонувала і в наказовій формі сказала, що ми маємо переїхати жити до бабусі, адже вона зовсім кволенька, і сама не впорається. Про те, щоб до неї їхала моя сестра Валя, й мови не було. – У неї ж чоловік, квартира тут! Їм ну ніяк. А ви без даху над головою, якраз у бабусі й прихисток мати будете. – Ми погодилися, хоча й переїжджати із великого міста в малесенький райончик не дуже хотілося. І ось на днях знову дзвонить мама, і вже з іншою пропозицією

Мама зателефонувала і в наказовій формі сказала, що ми маємо переїхати жити до бабусі, адже вона зовсім кволенька, і сама не впорається. Про те, щоб до неї їхала моя сестра Валя, й мови не було. – У неї ж чоловік, квартира тут! Їм ну ніяк. А ви без даху над головою, якраз у бабусі й прихисток мати будете. – Ми погодилися, хоча й переїжджати із великого міста в малесенький райончик не дуже хотілося. І ось на днях знову дзвонить мама, і вже з іншою пропозицією.

Після весілля ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру. Свекруха жила разом з чоловіком і молодшим сином, у мох батьків також немає можливості.

Колись давно у нас була своя квартира, належала вона мамі і татові, але після розлучення батьків, в якому винна була моя мати, квартиру продали і гроші розділили навпіл.

Мама купила автомобіль, а зі мною і моєю старшою сестрою прийшла жити в квартиру нового чоловіка. Потім у матері і вітчима народився спільний син, а ми з сестрою спочатку поїхали жити до обласного центру, куди поступили вчитися, а потім і зовсім свої сім’ї створили.

Але Валя, моя сестра вийшла заміж за чоловіка у якого було своє житло, а ми з Іваном були без житла.

– Бабуся телефонувала, – говорила мама, – старенька стала, важко їй жити одній. Я Валентині сказала, але вона категорично відмовилася переїжджати. У її чоловіка тут робота і квартира, та й з бабкою водитися вона не хоче.

– Так я в житті б в цю глушину не поїхала, – заявила сестра, – що там робити можна?

У чоловіка Валентини робота, а у нас з Іваном немає? Мама теж відмовилася переїжджати, і брати до себе бабусю.

– Віктор тільки від вас переїхав, – сказала мама, – може вистачить вже на мого чоловіка чужі роти навішувати?

Місто, в якому жила мамина мама – суща діра, набагато менше того міста, де жили ми всі. Але я поговорила з чоловіком і він погодився на переїзд.

Я знайшла роботу на новому місці перша, а Іван довго шукав, а потім влаштувався служити в поліцію. З бабусею ми досить швидко вжилися. Та й особливого догляду за нею не було потрібно.

– Дивись, – сказала бабуся, – ця кімната велика і кутова, придумайте з Іваном, як її розділити, і буде у нас ще одна кімната під дитячу.

Ця розмова відбулася між нами з бабусею, коли я вже чекала дитину. Ми подумали і погодилися, що думка, підказана бабусею, була слушною і правильною. Так з двокімнатної квартири ми зробили цілком повноцінну трикімнатну квартиру, а заодно ще й ремонт зробили, якого у бабусі років 30 не було.

Словом, наше життя налагодилося на новому місці дуже добре. Іван в бабусі душі не чув, тільки й чути: баб Кать, баб Кать.

Бабусі зять теж припав до душі, у нас синочок народився назвали Андрійком, бабуся ж моя Катерина Андріївна.

– Ох, вшанували, – розквітала бабуся, граючи з правнуком.

А коли Андрійку було 2 роки зателефонувала мені мама.

Давай ось що, повертайтеся від бабусі, туди Валя поїде з дочкою, – сказала мама, – вона з чоловіком розійшлася, їй тепер жити ніде.

Нормальний хід! Ми що, маріонетки чи що? Треба – їдьте, не треба – виїжджайте. У чоловіка тут робота, у мене робота, нехай декрет поки, але місце ж гарне, та й куди нам їхати? Ні кола, ні двора, а сюди в ремонт і перепланування стільки сил і фінансів вкладено.

-Я не хочу жити з Валентиною, – заявила бабуся, – що я, слова в своїй хаті не маю? Передавати мене на старості років з руки в руки! Мене влаштовує, що я живу з вами. Бач, розкомандувалася мати ваша, мене тільки не запитала, як завжди.

-Мамо, ми не будемо виїжджати, – телефоную мамі, – мені шкода сестру, але у неї дитина вже велика, нехай орендує собі квартиру, в кінці кінців чоловік її нормальний мужик, аліменти платитиме. А ми за майже 4 роки тут влаштувалися, обжилися, ніякого сенсу переїжджати у нас немає.

Думаєте раз я і бабуся відмовилися, то всі заспокоїлися? Та ні. Вітчим не полінувався, Валю з донькою і маму нашу в вихідний на автомобілі привіз, переговорити і виселяти нас.

-А ну відчепись від них, – говорила бабуся, – я не хочу, щоб вони виїжджали. Вітчим надувся як м’яч від злості: весь цей час Валя з донькою у нього в квартирі живуть.

Мама верещить, Валя в квартиру пхається, свої речі кидає. Добре, що Іван, викликав хлопців на машині, втихомирили всіх.

Під кінець мама оголосила, що у неї немає тепер ні матері, ні дочки, тобто мене, ні зятя з онуком.

-Мати піде з життя, а я в спадщину вступлю, – пообіцяла вона, – кулею у мене вилетите звідси всі!

Вони поїхали, а ми залишилися, тепер у нас з усієї рідні тільки далекі батьки і брат Івана, бабуся і все.

А обіцянки своєї мама стримати не зможе. Власник житла з недавнього часу – Андрій Іванович, наш син. Ми навіть і зробили все з перестраховкою: бабуся потрібний огляд пройшла перед даруванням, все законно.

Так і живемо. А бабуся Катя жива-здорова, квапить нас за другим малюком йти, хоче ще встигнути поняньчитися.

А ми й не проти. Житло є, робота теж, а головне бабуся, яка завжди підтримає, допоможе та дасть гарну пораду!

Миру та добра вам усім!

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page