Мама жила в селі одна, тому коли почала погано почуватися, я забрала її в місто, а будиночок залишили під дачу. Її приїзд збігся з появою в нашому домі Олежика. Не знаю чому, але невзлюбила вона його з першого дня. Він так мило називав її бабусею, а вона відводила очі і наголошувала, що ніяка вона йому не бабуся. А згодом навіть по імені його не називала. – Ей, “ти”, підійди-но сюди. “Цей”, зробив те і те! На того “твого” – жалілися у дворі.
Іванку дуже засмутила поведінка матері. У неї в голові не вкладалося, як її мати могла бути такою дивною і категоричною і як у неї розуму вистачило поставити такий безглуздий ультиматум: “Вибирай або я, або дитина!”
Іванка мала дорослого сина, який уже одружився. Іванка двічі до нього їздила, оскільки живе він з дружиною в іншій області.
У її чоловіка вже давно була інша родина. Ото Іванка одна і затужила. Вона довго копалася у собі й з’ясувала, що вона не реалізувала до кінця свій материнський інстинкт. Вона ще в молоді роки про другу дитину мріяла, але часу все не хватало, та й вік уже був не той.
Іванка думала-думала, а потім вирішила оформити опіку над чотирирічним хлопчиком. Вона до нього щиро прив’язалася. Її підкорили його бешкетні оченята. Олежик був справжнім непосидою, у нього ні секунди не виходило всидіти на місці.
Мати Іванки занедужала. Жінка забрала її до себе і була щаслива від того, що була потрібна одразу двом людям. Іванка ростила хлопця і піклувалася про матір.
Мати поступово почала одужувати, стала на вулицю гуляти виходити. Іноді Іванка просила її забрати Олега з саду.
Мати прохання доньки виконувала, а потім годинами скаржилася:
– Я його коли забираю, то на нього постійно нянечка з вихователькою скаржаться.
– Мені медсестра сказала, що він “найрозкутіший” у групі. Вона завжди чує, як він у роздягальні щось белькоче, часто з друзями договоритись не може.
Такі скарги на бабусю діяли дуже негативно, вона навіть не робила знижку на те, що хлопчику ще й п’яти років нема.
Бабуся не злюбила хлопчика, який бабусею її і не кликав.
– Ви, коли з Володимиром були дітьми, ніколи мене так в краску не вганяли. Мені зі сорому під лавку хочеться залізти.
Олег і вдома поводився не дуже гарно: на днях мамин дорогий шампунь в умивальник спустив, а потім і зубною пастою доправив.
Іванка перестала просити матір, щоб та забирала синочка з дитячого садка. Вона щоразу тихо переживала від того, коли мати з неприхованим роздратуванням говорила Олегу, щоб той відійшов від неї і не заважав їй дивитися телевізор.
Мрія Іванки про дружну сім’ю остаточно зруйнувалася після того, як бабуся його перестала називати на ім’я, він був для неї тільки “цей” або “той”.
Якось одного з вихідних днів бабуся повернулася з вулиці без настрою:
– Сусідка мені сказала: “Це неподобство! Ваш онук в квітнику все потоптав. Ось подивіться! Полюбуйтеся! Стільки дітей у дворі, ніхто такого не робить, тільки ваш!”
А потім додала:
– Ти його поверни, звідки взяла! Вибирай, або він, або я!
Іванка тоді, ледве промовила ці слова:
– Невже тобі його зовсім не шкода?
– Мені байдуже! Ви, коли були маленькі, мені вас було з Володимиром шкода, а його – ні! – відповіла жінка.
Іванка подивилася на матір і сказала:
– І як ми з тобою тоді жити будемо?!
А як би ви вчинили на місці Іванки? Кого б обрали: маму, чи дитину?
Фото ілюстративне
