Скільки разів я задавала собі питання, які ми часто задаємо: “Чому я народилася саме в цій сім’ї? У чому сенс мого життя? Чому моє життя спіткало саме таку долю?” Відповіді прийшли з часом.
У дитинстві я мала високий моральний приклад своїх батьків. Мама покірно і скромно прийняла народження мого старшого брата Назарка, у якого була зайва хромосома. Він був дуже важкою дитиною, але моя мати жодного разу не пошкодувала про його народження.
Що б він не робив, вона завжди підходила до нього з любов’ю.
– Мамо, чому ти не віддаш його до спеціального закладу?!, – дорікала я їй, будучи підлітком.
– Тому що він мені подобається. Назарчик вчить мене бути кращою людиною.
Тоді її доброта мене дратувала, бо я була переконана, що вона межує з дурістю. І тому я почала бунтувати: не допомагала мамі, проводила весь час з друзями…
– Оленко, навіть якщо ти думаєш, що зробиш мені боляче, ти помиляєшся, найперше ти шкодиш собі, – сказала мені мама.
– Я не хочу це сприймати. У мене немає дитинства через нього! – говорила я мамі, сподіваючись нарешті зняти пелену з її очей.
Мама була віруючою людиною, і кожної неділі ходила з Назарком до церкви. Вона жодного разу мене не вдарила. Вона просто дивилася на мене і казала слова, яких я не забуду на все життя.
– Назарко прийшов в нашу сім’ю, щоб навчити нас любити. Це було величезним випробуванням для мене і батька, але так було потрібно Богові. До його появи я була егоїсткою, він навчив мене дивитись далі, ніж кінчик носа. Ти можеш насолоджуватися своїм дитинством, Назарко ж ніколи не навчиться їздити на велосипеді, не знайде дівчину і не стане незалежним. Він знає лише одне. Любити і відчувати, коли його люблять.
Ці слова для мене були гірші, ніж ляпас. Я розлючена вибігла на вулицю і грюкнула за собою дверима. Чим більше я не справлявся зі своїми емоціями, тим сильніше ранила Назарка. Я замкнулася перед ним. Однак, не зважаючи ні на що, він любив мене всім серцем. Один раз він приніс мені полуницю, другий раз метелика, у якого не було крила.
– Я знаю, що ти не винен , – пробурмотіла я. – Але, я відчуваю себе такою нещасною!
Десь у глибині душі я відчувала, що народилася в цій родині не випадково. Не випадковою є присутність старшого брата, який народився з цією хворобою. Поступово я почала усвідомлювати, що я, можливо, не схожа на матір, але можу підтримати її.
Коли вона попросила мене залишитися з Назарком, бо їй довелося їхати з батьком до міста, щоб щось домовитись, я вже не закатувала очей. Здавалося, що найгірше минуло, і ніщо в житті не могло нас здивувати…
На той час я вже зустрічалась з Олегом. Він живу нашому селі. Батьки чомусь запізнювались, і я злилася, бо вже мала бути на побаченні з коханим, а замість того, я приглядала за братом.
Назарко часто, коли мами не було поруч, влаштовував скандали. Однак цього разу його стан був спричинений зовсім іншим, він ніби відчував біду.
Через деякий час до нас прийшов голова сільради, і зі сльозами на очах повідомив звістку, яка вмить перевернула все наше життя. Безвідповідальний водій забрав життя наших з Назарчиком батьків…
Раптом я залишилася одна. Я повинна доглядати за Назаром, господарством, навчатися.
Мені було дуже важко, адже я повинна була працювати. Я думала, Олег піде від мене. Незважаючи на те, що йому було лише двадцять років, він серйозно поставився до мене та брата. Він залишився у нас жити і допомагав з його доглядом.
Через деякий час ми одружилися. Ми залишились у будинку моїх батьків, народивши трьох дітей. Назар був нашою четвертою дитиною. Коли ми поховали його минулого року, я дуже сумувала за ним. Він навчив мене, по-справжньому любити.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – tapeciarnia
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
