fbpx
життєві історії
– Мамо Дусю, я до тебе хочу! – Василько простягнув до Євдокії рученята. – Я хочу з татом кораблики майструвати, а мама Таня кричить на мене і не грається зі мною. Ну як пояснити дитині, що так має бути, що вони, можливо, ще просто не звикли всі одне до одного?..

Тані й Богдану всього по 19-ть було, коли в них «вийшов» Василько. Батьки, ні одні, ні інші, не сварилися, бо діти ще з 7-го класу зустрічалися. Дитинка так дитинка.

Гучного весілля в обох родин не було, за що влаштовувати. Розписалися тихенько, посиділи в сімейному колі близьких, та й по тому.

Народився Василько. Жили з Таниними батьками, Євдокією й Петром, бо в них будинок більший, дві невеличкі кімнати молодим виділили. Але все одно – тісно, бо ще й бабуся, Петрова мати, з ними живе, і батько Євдокії у дворі, у флігелі. Але якось старалися всі миритися.

Звісно, своє житло Тані й Богдану дуже хотілося, але працює тільки Богдан, навчання в технікумі покинув, а Таня з малим, яка там робота поки що.

Коли малому виповнилося п’ять місяців, Богдану несподівано товариш запропонував поїхати аж у Францію на заробітки, працювати на  будівництві. У товариша там знайома родина цим займається, він вже не раз їздив і добре підзаробив.

Таня вперлася: ні і все, не відпущу самого. Євдокія доньку з одного боку розуміла: Богдан красивий, молодий, хтозна, до чого така розлука приведе…

– Якби ми вдвох могли поїхати, – сказав дружині Богдан, – то тебе б там ті друзі мого друга теж влаштували на роботу до готелю, він мені так сказав сьогодні. І заробили б більше вдвох, скоріше б повернулися і свою хату або квартиру в райцентрі купили…

Поговорила Тетяна з мамою, батьком. Євдокія вже не працювала два роки, бо за старими постійний нагляд і догляд потрібний. Взяла на себе обов’язок ще й онучка ростити, доки тато з мамою на заробітках.

Поїхали Богдан з Танею в далеку Францію.

На три роки затяглося заробітчанство.

Повернулися з грошима, купили будиночок гарненький у райцентрі. Забрали Василька у Євдокії й Петра.

Приїжджають частенько в гості.

– Мамо Дусю, я до тебе хочу! – простягає при кожній зустрічі Василько до Євдокії рученята. – Я хочу з татом Петром кораблики майструвати, а мама Таня кричить на мене і не грається зі мною…

Євдокії все всередині стискається. Підхоплює малого на руки, обіймає міцно.

– Ну що ти, сонечко, мама Таня дуже тебе любить, а свариться, коли ти пустуєш і не слухаєшся, правда? А ти будь слухняним, допомагай матусі… В неї просто час не завжди є з тобою гратися, роботи багато. У вас он який будинок гарний, тато з мамою ще ремонт дороблять – і палац в тебе буде!

Ну як пояснити дитині, що так має бути, що вони, можливо, ще просто не звикли всі одне до одного? Ні він до справжніх батьків, ні вони – до нього?..

Євдокій й Петру лишається тільки сподіватися, що в родині дітей скоро все налагодиться.

Автор – Альона Мірошниченко.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook