– Мамо Маринко, я до тебе хочу! – Василько простягнув до Марини рученята. – Я хочу з татом кораблики майструвати, а мама кричить на мене і не грається зі мною. Тані й Богдану всього по 19-ть було, коли в них «вийшов» Василько…
Тані й Богдану всього по 19-ть було, коли в них «вийшов» Василько. Батьки, ні одні, ні інші, не сварилися, бо діти ще з 7-го класу зустрічалися. Дитинка так дитинка.
Гучного весілля не було, ні за що влаштовувати. Розписалися тихенько, посиділи в сімейному колі близьких, та і все.
Народився Василько.
Жили молоді з Таниними батьками, Мариною й Петром, бо в них будинок більший, дві невеличкі кімнати молодим виділили. Але все одно – тісно, бо ще й бабуся, Петрова мати, з ними живе, і батько Марини у дворі, у флігелі. Але якось старалися всі миритися.
Звісно, своє житло Тані й Богдану дуже хотілося, але працює тільки Богдан, навчання в технікумі покинув, а Таня з малим у декреті.
Коли малому виповнилося п’ять місяців, Богдану несподівано товариш запропонував поїхати аж у Францію на заробітки, працювати на будівництві. У товариша там знайома родина цим займається, він вже не раз їздив і добре підзаробив.
Таня вперлася: ні і все, не відпущу самого. Марина доньку з одного боку розуміла: Богдан красивий, молодий, хтозна, до чого така розлука приведе.
– Якби ми вдвох могли поїхати, – сказав дружині Богдан, – то тебе б там ті друзі мого друга теж влаштували на роботу до готелю, він мені так сказав сьогодні. І заробили б більше вдвох, скоріше б повернулися і свою хату або квартиру в райцентрі купили.
Поговорила Тетяна з мамою, батьком. Марина вже не працювала два роки, бо за старими постійний нагляд і догляд потрібний. Взяла на себе обов’язок ще й онучка ростити, доки тато з мамою на заробітках.
Поїхали Богдан з Танею в далеку Францію.
На три роки затяглося заробітчанство.
Повернулися з грошима, купили будиночок гарненький у райцентрі. Забрали Василька у Марини й Петра.
Приїжджають частенько в гості.
– Мамо Маринко, я до тебе хочу! – простягає при кожній зустрічі Василько до бабусі рученята. – Я хочу з татом Петром кораблики майструвати, а мама Таня кричить на мене і не грається зі мною…
Марині все всередині стискається. Підхоплює малого на руки, обіймає міцно.
– Ну що ти, сонечко, мама Таня дуже тебе любить, а свариться, коли ти пустуєш і не слухаєшся, правда? А ти будь слухняним, допомагай матусі… В неї просто час не завжди є з тобою гратися, роботи багато. У вас он який будинок гарний, тато з мамою ще ремонт дороблять – і палац в тебе буде!
Ну як пояснити дитині, що так має бути, що вони, можливо, ще просто не звикли всі одне до одного? Ні він до справжніх батьків, ні вони – до нього?..
Марині й Петру лишається тільки сподіватися, що в родині дітей скоро все налагодиться, що малий звикне до тата й мами і полюбить їх. А вони – його…
Автор – Альона Мірошниченко.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!