fbpx
життєві історії
– Мамо, може тобі вже теж пора йти працювати? – заявив син. – Грошей було б більше… Ну а що? У нас в класі у всіх хлопців мами працюють. І всім купують нормальні кросівки. І не в дешевих магазинах!

– … Хочу, собі нормальний телефон, а не цей китайський мотлох, і кросівки, як у Дениса, – розповідає Сорокадворічна Інна. – Подивилася я ці кросівки в інтернеті. Знаєш, скільки вони коштують? Великі гроші! І за що? Кажу, ти з глузду з’їхав, такі гроші, я геть тобі у нас в «Дешевих цінах» за 500 гривень прекрасну пару на весну куплю…

… Синові Інни, Тимофію, який хоче кросівки і телефон, навесні буде п’ятнадцять, він навчається у восьмому класі. Є у Інни ще й молодша семирічна дочка.

– Тимко аж в особі змінився, коли про «Дешеві ціни» почув, – сумно розповідає Інна. – Тільки не це, кричить. Не треба мені там більше нічого купувати! Я, каже, краще он в старих кедах ходити буду, ніж в кросівках з «Дешевих цін», у нас весь клас над ними сміється…

Чесно кажучи, кросівки….дуже дорогі та Інні не по кишені. Живуть вони скромно, але чому економлять.

Ось уже п’ятнадцять років Інна сидить вдома з дітьми, працює один чоловік. Колись зарплата у нього була досить велика. Зараз вже Інні так не здається: ціни ростуть кілька років поспіль, а доходи не збільшуються.

Втім, Інна не скаржиться: всіх грошей не заробиш, а на необхідне їм вистачає. Ситі, одягнені, є дах над головою. Так, доводиться економити. Але багато людей живуть і гірше.

– Коли Тимко маленький був, ми все переїжджали з квартири на квартиру, в сад не записалися, – пояснює Інна. – Тоді черги були на багато років, тому ми сиділи з ним вдома. Потім нам батьки цю квартиру віддали, Тимко в школу пішов, Машенька народилася.

Загалом, з дитячими садами в Інни якось не склалося, але вона не шкодує. Як можна працювати, маючи дітей, вона не представляє. Одні лікарняні чого варті! А ранки всякі? А заняття, гуртки, секції? Уроки, нарешті?

Тому Інна спокійно сидить вдома, водить дітей по гуртках, готує до школи, перевіряє уроки. Звичайно, старший, Тимофій, уже особливої ​​опіки не потребує – і тепер всі сили Інна кинула на доньку.

З першого вересня у них в сім’ї першокласниця. А це значить, потрібно буде щодня до дев’яти відвести дитину в школу, до одинадцяти вже забрати. Позайматися, погуляти, нагодувати, відвести в басейн, який рекомендував ортопед. З Нового року вже почнуть уроки задавати – турбот ще додасться. Яка вже тут робота.

– Я синові кажу – ти, мовляв, вже не маленький, повинен розуміти: у Дениса тато юрист у великій компанії, мама теж непростого польоту птах, чиновником в охороні здоров’я працює. Вони можуть собі дозволити і кросівки за такі гроші, і телефон. Ми – ні. У нас таких грошей немає і близько…

– Чому у нас вічно немає грошей? – вибухнув раптом Тимофій.

– Тому що тато у нас працює один. І він, між іншим, не олігарх! Звичайний менеджер із середньою зарплатою. І на цю зарплату ми живемо вчотирьох…

– Так, може, тобі вже теж пора йти працювати? – заявив син. – Грошей було б більше… Ну а що? У нас в класі у всіх хлопців мами працюють. І всім купують нормальні кросівки. І не в дешевих магазинах!

Інна засмучена і пригнічена.

– Виховали споживача якогось! – каже вона.

А як вважаєте ви, це дійсно огріхи виховання, коли підліток дорікає батьків в безгрошів’я і посилає працювати?

Зрештою, не його розуму це справа, кому працювати, кому вдома сидіти. Виросте, побудує свою сім’ю по-іншому. А в батьківський розпорядок зі своїми вказівками лізти нічого.

А може бути, хлопець прав, нехай хоч він скаже матері не найбільшу приємну правду? А тієї непогано б і прислухатися до сина?

Фото ілюстративне з вільних джерел.

facebook