fbpx
життєві історії
– Мамо, ми з братом не хочемо, щоб ти народжувала! Ну які ви вже будете батьки у вашому з татом віці? Нам соромно за вас! Вже онуків няньчити ского, а ти з коляскою ходитимеш!.. – заявила мені дочка. Я одразу відчула, як в очах запекло і вони наповнилися сльозами

– Мамо, ми з братом не хочемо, щоб ти народжувала! Ну які ви вже будете батьки у вашому з татом віці? Нам соромно за вас! Вже онуків няньчити ского, а ти з коляскою ходитимеш!.. – заявила мені дочка. Я одразу відчула, як в очах запекло і вони наповнилися сльозами.

У нас з чоловіком двоє майже дорослих дітей. Дочці сімнадцять років, а синові скоро виповниться шістнадцять. Проблеми в спілкуванні з ними почалися зовсім недавно, коли ми сказали їм, що у нас буде ще одна дитинка.

Коли я дізналася, що в положенні, відразу засмутилася, але, порадившись з чоловіком, вирішили дитину залишити. Дітей старших ми дуже любимо і ще одне дитятко нам буде також в радість.

Подумали, що діти вже дорослі, через кілька років у них вже будуть свої сім’ї і своє життя, а ми залишимося вдовх. Навіть були щасливі, що так сталося і до старості ми не будемо самі. Тепер треба було якось сказати про це дітям.

Несподівано для нас, діти сприйняли цю звістку дуже агресивно, особливо дочка. Сказала, що їй не потрібен ні брат, ні сестра і що їй соромно за нас. Мене це дуже засмутило, я ніколи не думала, що дочка росте егоїсткою…

Пізніше вона знову до мене підійшла і повторила, вже за них з братом за двох:

– Мамо, ми з братом не хочемо, щоб ти народжувала! Ну які ви вже будете батьки у вашому з татом віці? Нам соромно за вас! Вже онуків няньчити ского, а ти з коляскою ходитимеш!.. – заявила мене дочка. Я одразу відчула, як в очах запекло і вони наповнилися сльозами…

Заробляли ми з чоловіком завжди не погано, отже, не в грошах була проблема. Просто діти вважають нас вже старими, але нам з чоловіком ще  немає і сорока років! Сподівалися, що коли народиться малюк, вони змінять своє ставлення і будуть любити його.

Але все тільки погіршилося. Дочка відразу зі мною не розмовляла, а потім взагалі почала грубити і обзивати мене. Я нічого чоловікові не розповідала, щоб не розсварити родину зовсім.

Син з часом звик, що у нього є маленький брат і навіть став допомагати мені. Коли я плакала від образи на доньку, він підходив до мене, заспокоював, брав дитину і йшов з ним гуляти, щоб я відпочила.

Я люблю всіх своїх дітей однаково, але все одно відчуваю свою провину за те, що сталося. Мабуть, це відчуття вселила мені донька, і я тепер не могу від нього позбавитися. Раніше у нас була дружна сім’я, або мені це тільки здавалося, а на ділі це виявилося інакше…

Я не тримаю зла і образи на дітей, і сподіваюся, що коли у доньки буде своя сім’я, вона змінить своє ставлення до мене. А поки мені дуже важко все це переживати…

І в той же час – я дуже щаслива, що знову відчуваю радість материнства! Ось таке неоднозначна палітра почуттів і емоцій у мене, іноді з ними не справляюся, але чоловік і дитинка, а також старший син відволікають і допомагають заспокоїтися і знову радіти життю.

Автор: Ганна

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook