Дочка моя Ангеліна вже шість років заміжня, але дітей у них з чоловіком все немає. Каже мені дочка, що і так нажилася через мене в дитячому саду, а тепер хоче жити в тиші і спокої. Каже, що ми з батьком загубили їй дитинство і не дали старту в житті. Хоча ми жили нормально, багато хто жив набагато гірше і бідніше.
У нас багатодітна сім’я – п’ятеро дітей. Ангеліна найстарша. Звичайно, я просила, щоб вона допомагала мені з дітьми. А як ще? Завжди старші діти допомагають з молодшими, особливо, якщо сім’я велика. Якогось надмірного навантаження на неї не було, але зараз вона вважає, що все вдома трималося на її плечах.
У нас трикімнатна квартира. У найменшій кімнаті наша з чоловіком спальня, в кімнаті побільше двоє синів, а в найбільшій жили дочки. Ангеліна і Любов вже не живуть вдома, обидві вийшли заміж. Хоч Люба вийшла всього рік тому, вже зовсім скоро вона порадує нас онуком чи онукою. А ось Ангеліна вже шість років живе з чоловіком Богданом і все ніяк.
Спочатку я їй нічого не говорила. Ну живуть собі молоді та живуть, Їм тоді по двадцять років було, коли розписалися. Зараз же немодно дітей рано заводити, спочатку “живуть для себе”. Хоча як на мене, то якщо діток не народжують, то який сенс в шлюбі взагалі?
Але ні через рік, ні через два ніяких змін в родині Ангеліни плані збільшення не було. Я почала підозрювати, що у них не виходить. Намагалася якось обережно підняти цю тему з дочкою, може їй допомога потрібна, грошима допомогти чи ще якось. Але вона сказала, що все у них нормально, просто не хочуть поки.
Я і з чоловіком її розмовляла на цю тему. Раптом дочка просто не хоче мене засмучувати. Але зять сказав, що не збирається обговорювати зі мною такі особисті питання. А дочка потім накричала і сказала, щоб я не лізла не в свою справу. Ось що це значить – не моя справа? Це моя дочка, мої онуки, мене це стосується.
Але час йде, Ангеліна з чоловіком по курортам катаються, собаку завели, машину купили, ремонт в квартирі зятя зробили. Молоді, здорові, з грошима все в порядку – саме час дитиною обзавестися, але ні ж, все відкладають.
Я дочці кажу, що ось зараз саме вік народжувати, далі буде складніше, а вона мені заявляє, що вони з чоловіком взагалі дітей не хочуть, не потрібні вони їм. Так як не потрібні? Одну хоч дитина все одно треба, як не крути. Ніхто не змушує народжувати п’ятьох, як я, але одна дитина в сім’ї має бути, бо що ж то за родина тоді. А краще двоє, щоб вчилися ділитися і не виросли егоїстами.
– А ще краще п’ятеро, щоб з народження жили в комунізмі на окремо взятій території! – злиться на мене дочка. – Дякую, мені не треба такого щастя! Досить нав’язувати мені дітей! Я втомилася жити в дитячому садку. Тільки вирвалася з нього, нарешті живу для себе, але тобі це спокою не дає, все зудиш як той комар!
– Ти потім сама захочеш дітей, в жінці це закладено природою. Тільки ось виносити, народити, а потім вставати ночами з віком все складніше і складніше. Я ж знаю, – терпляче пояснюю я Ангеліні.
А дочка заявила мені, що завдяки мені надивилася на щастя материнства, насиділася з дітьми на все життя вперед.
– Зате як би тобі досвід цей допоміг зараз з власними дітками! Багато мам не уявляють, як дітей сповивати, годувати, купати. Ти ж все знаєш, все вмієш. Готова мама!
Аггеліна фиркнула, що обміняла б ці знання на щасливе дитинство. Для мене це було несподіванкою, ось вже навіть не припускала, що у когось з моїх дітей було нещасливе дитинство.
– У чому нещасне? – чую у відповідь. – Так дитинства у мене просто не було – весь час з малими посидь, пограйся, купай, приведи, поведи, перевір уроки, наглянь… Постійно діставалося за всіх мені, бо я старша, завжди я мусила поступитися і бути розумнішою. У мене свої речі з’явилися, тільки коли я від вас з’їхала. До цього все було спільним. Щасливе дитинство? Вам варто було зупинитися на другій дитині. Тоді все було б по-іншому. А так – дітей понародили, але нічого нам не дали, ніякого старту, доводиться всього досягати самостійно.
Не розумію, чому у неї тільки ось такі погані спогади. За її словами, ми з чоловіком якісь нелюди, які позбавили дітей радощів дитинства і перспективи. Так, ми не можемо кожній дитині купити квартиру і оплатити навчання в університеті. Але цього не може собі дозволити і частина сімей з однією дитиною. Не тільки ж грошима треба все міряти. Зрештою, он у мене за кордоном багато знайомих, які своїм дітям після 16-17 років взагалі нічим не допомагають, а у нас в країні діти звикли, що їх батьки тягнуть і забезпечують. неправильно це якось.
Чоловіку я про цю останню розмову з Ангелінорю не розповідала, щоб не засмучувати. Але сама тепер не знаю як з нею спілкуватися, якщо вона нас ось так ставиться.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
