– Як з мамою поговорю по телефону і відчуваю себе винуватою! – розповідає дочка Таїсія. – Останні півроку вона просить мене забрати її до нас в місто. Плаче, скаржиться, що пенсія маленька, що ми з Ірочкою далеко, що вона одна, вся хвора! Я кажу їй – мам, ну подумай сама, куди я тебе візьму? Самі тут поневіряється по чужих кутках…
Після розлучення з чоловіком Таїсія живе з десятирічною донькою Ірочкою в орендованій однокімнатній квартирі, працює адміністратором в невеликому спортивному клубі поруч з будинком, отримує крихітні аліменти, які колишній чоловік недавно ще зменшив зважаючи народження у нього дитини в новому шлюбі.
– М’яко кажучи, не розважаємось! – розповідає Таїсія про своє життя. – Економимо на всьому. Добре ще, що ми з донькою ще багато не їмо. У подруги он син-підліток, я подивилася, скільки він їсть … Ні, хлопчиська я б точно не прогодувала!
М’ясо, фрукти та ягоди Таїсія купує тільки доньці, речі намагається носити акуратно, стежить за акціями і розпродажами – загалом, живе так, як може. Головне – не хворіти і не впадати у відчай, вважає вона.
Мама Таїсії, Ніна Миколаївна, живе в невеликому селі. Їй шістдесят два роки.
Ніга Миколаївна, давним-давно вже не працює. Особливих захоплень у неї немає, подруг теж небагато. Скучно її.
– Та будь у мене тут власна трійка у власності, я б міцно подумала, чи брати до себе маму! – зітхає Таїсія. – Людина вона дуже непроста, і легко з нею не буде…
У цій же ситуації, коли не тільки власної троячки, а й навіть самої маленької кімнати у Таїсії і її дочки немає, про маминому приїзді до дочки і мови бути не може.
Там, в селі, у мами невеличкий будинок. Мама пропонує продати, але про це Таїсія і чути не хоче. На гроші від продажу в місті не купиш зовсім нічого. До того ж зараз всі там вони і прописані.
– Так хоч повернутися туди можна буде, в самому крайньому випадку! – міркує Таїсія. – Ні, будинок продавати не можна …
Здавати в оренду мамине житло, щоб зняти мамі щось у місті, теж не вийде.
– Мамо, ну ти сама подумай – куди ти до мене переїдеш? – дочка говорила матері. – У нас місця зовсім немає, однокімнатна квартира, розумієш? Двушку зараз я не потягну, тим більше в нашому районі. А міняти район ми не можемо – прив’язані до школи…
– Так я і на кухні поживу! – просила мама. – Диван мені поставимо. Або розкладачку …
Але житло – це далеко не вся проблема. Мамі потрібно медобслуговування, ліки, харчування. Пенсії, вона каже, не вистачає – але в місті і тим більше її вистачати не буде.
А прийняти до себе на шию ще й маму Таїсія не може.
– Так скажи їй твердо – мамо, не вигадуй, сиди у себе! – радить Таїсії подруга. – Нічого їй тут робити, буде тільки проблеми створювати. Тобі їх і так мало? Їй шістдесят два роки, до старості ще років двадцять! Так їй і скажи. Тобі треба дочку піднімати, вчити, все гроші зараз повинні бути спрямовані на це. І скиглення по телефону відразу обривай, нічого! «Ой, у мене на кухні щось підгоріло, поспішаю, бувай-бувай!» – і все!
Як вважаєте, хороша дочка повинна в такій ситуації щось придумати і забрати матір до себе?
За великим рахунком, всі відмовки Таїсії шиті білими нитками. Можна продати будинок там і взяти кредит. Можна поселити маму на кухні, або самої там оселитися.
Якщо мама буде тут, Таїсії вже не треба буде працювати поруч з будинком. Вона зможе нормально працювати допізна і не турбуватися про дитину…
Так можна, можна при бажанні щось придумати і якось влаштуватися.тАле як бути, якщо особливого бажання брати до себе депресивну непросту в спілкуванні маму – ні?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
