У нас з чоловіком єдина донечка Маринка, більше мені народжувати не можна було, тому ростили її як принцесу, все для неї – душу вкладали і гроші. Дитина виросла добра, порядна, чесна, здобула дві вищих освіти.
Зараз Марині 34 роки, чотири роки тому вона вийшла заміж за Андрія, зять має свій невеликий бізнес, зараз вони там обоє працюють, розвиваються, добре заробляють. Все у них є: свій будиночок у передмісті, машина, можливості. Нам допомагають іноді, в гості їздять частенько.
Оскільки Маринка вийшла заміж не рано, то ми з чоловіком сподівалися, що дуже скоро здійсниться наша мрія і ми будемо няньчитися з онучатами. Марині за 30, Андрію – 36, діток обом вже пора-перепорило, як кажуть.
Але не так сталося, як нам жадалося. Коли через рік-півтора нічого не змінилося і ми почали питати у дочки і зятя про діток, Маринка нам сказала:
– Мамо, тату, дітей ми з Андрієм не хочемо, це наше рішення і просимо його поважати і не тиснути на нас, не дорікати. Ми хочемо жити і радіти життю, і так і будемо робити. Діти в наші плани не входять, нам добре без них. І закрили цю тему.
Закрили то закрили, але не повертатися до неї я просто не можу!
Ось і на вихідних, був мій день народження, ми не святкували гучно, але діти заїхали привітати з подарунком. Я тортик спекла, вони постільне нове подарували, а я візьми і скажи:
– Ой, дітки, найкращим би подарунком для мене було, якби ви прийшли, а Маринка – з животиком! Ви навіть не уявляєте, як же нам з татом хочеться онучка або онучку на руках потримати! У Андрія хоч молодша сестра є, яка подарувала його батькам двох онучат, а у нас, крім Маринки, нікого немає!
Дочка насупилася і роздратовано відповіла:
– Мамо, ми ж сто разів просили! Але повторю ще раз, якщо необхідно. Ну які діти? Он куди світ котиться, досить вже людей тих, що є. Екологія, економіка світова в якому плачевному стані. Он у сестри двоюрідної двоє – ледве на дітей тягнуться. У брата двоюрідного – троє, ніколи їм в гору глянути. Подруги мої дітей понароджували, тепер в усьому собі відмовляють, заради них і живуть. А ми з Андрієм так не хочемо, для себе будемо жити, крапка!
Я знову залилася сльозами, пішла до себе в кімнату. Ну як так – у 34 роки не хотіти дитинку, стати мамою? Що це за егоїзм – жити для себе? Що значить – досить людей у світі? Ніколи люди не зважали ні на економіку, ні на екологію, бо це природнє бажання – продовжити себе в дітях! Світ ніколи не був ідеальним, але завжди в ньому народжували і ростили дітей. А тут – таке.
Я вже було думала, що Маринка не хоче народжувати, жаліє себе, адже на кожну жінку народження діток накладає якісь наслідки. Так я вже радила в такому випадку їм всиновити чужу маленьку дитинку. Вони й цього не хочуть.
Словом, я у відчаї: невже нам з чоловіком не судилося поняньчити онучат? За що нас дочка і зять позбавляють такого щастя? Як їх переконати, що сенс життя насправді полягає саме в дітках? Я вже просто не знаю…
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
