Мамо, познайомся, це Аня. Моя дівчина. Не знаю, що ще сказати, думаю, що поступово Ви один одного дізнаєтесь, а мої слова тут будуть зайвими. Так почалося це цікаве та вкрай дивне знайомство. Дівчина не дивилася в мої очі, а коли випадково наші погляди таки перетиналися, одразу й перемикала свою увагу на щось інше.
Як могла, я підтримувала розмову. То ми поговорили про кота Ваську, про те, який він у нас чудовий. То про вечерю, яка у мене сьогодні зайняла майже 6 годин. Про вечерю і йтиметься далі.
Єдине, що я для себе відзначила, дівчина дуже скромна, а це не може не подобається матері вже практично дорослого сина. І це мені дуже подобалося. Але все дуже швидко змінилося.
Коли ми сіли за стіл, молода дама якось дивно подивилася на Кирила — це мій син та її наречений в одному обличчі. Потім уперше за годину подивилася на мене уважно та засуджено.
— Я таке не їм, тітко Тань. Це все жирне. Так, і Вам не радила б. Це шкідливо для фігури та для здоров’я, між іншим. Я, мабуть, зачекаю Кирила у залі. Кирилко, але я б і тобі не радила це вживати.
Що вона не радила нікому з нас? Зараз вам розповім. На столі стояв салат Олів’є, страва з пиріжками (з картоплею, м’ясом та печінкою), а також плавець із бараниною. Були ще й нарізки — м’ясні та сирні, овочеві та фруктові. Я старалася.
Звичайно, я все розумію, можна харчуватися правильно, але шанувати дорослих — тим більше батьків «типу твого нареченого ніхто не скасовував». Висловила негайно все синові, швидко одяглася і пішла надвір.
Я розумію, що я, мабуть, занадто імпульсивно повелася, але було прикро. 6 годин біля плити і така реакція. Можна було якось і привітніше й скромніше показати всім, що ти чогось там не їж.
До чужого монастиря зі своїм статутом ходити — невдячне заняття. Я так вважаю. А як би Ви відреагували на таку «чарівну поведінку»?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
