fbpx
життєві історії
– Мамо, ти що, не знаєш, не можна купувати речі, поки дитина ще не народилася! – верескнула Аня і жбурнула мені мало не в обличчя повзунки і сорочечки, шкарпеточки і рожеві костюмчики. Потім вона виставила мене за двері. В грудні минулого року дочка повідомила, що при надії. 38 років, вперше, двійня. Невже це гріх – купити бабусі дитячі речі?

Моя дочка Аня народилася коханою і бажаною. Важко було без бабусь і дідусів справлятися, адже у мене був якраз третій курс інституту. Але ми з Петром впоралися з усіма труднощами.

У вихованні доньки ми з чоловіком активно брали участь. Клеїли і малювали, щось для садочку робили. Безліч гуртків вона у нас відвідувала. Театри, кіно, гойдалки, каруселі…

Коли Анютці було 5, а мені 25, у мене почалися проблеми зі здоров’ям. Звільнилася з роботи і, вдягнувшись у комплекс, що не можу заробляти гроші,я почала свесь будинок тягнути на собі, забезпечуючи чоловікові і дочці цілковитий комфорт. Так я виховала двох егоїстів.

Коли дочка пішла в перший клас, був там хлопчик іменинник і пригощав цукерками. Вчителька мені потім розповіла, що Аня одну з’їла, а іншусказала, що віднесе мамі. Це був єдиний її добрий вчинок! Далі вона стала віддалятися, від мене, майже перестала спілкуватися, і чим далі, тим більше жорстоко.

Пролетіли шкільні роки. Золота медаль. Виш. Гідна робота. До мене – повне відчуження. Слухала я різні поради психологів. Пробувала і так, і сяк. Але так і не достукалася. Вона, заробляючи великі гроші, облітала майже весь світ. Красива, випещена, але заміж вийшла лише в 30 років.

Аня забрала речі і пішла до чоловіка. Я не засуджувала її вибір. Дуже чекала онуків. Але їм спочатку було не до цього, а потім у них не виходило ніяк Почалися постійні ЕКО. Мене в це не посвячували, між іншим. Скупість у всьому, все – від мене потайки.

Поїхала року два тому на Цейлон. Я попросила привезти чай. Так привезла 100 грам в пакетиках… Я сказала, що вона скупа і розважлива. Вона перестала зі мною спілкуватися.

А в грудні минулого року дочка повідомила, що при надії. 38 років, вперше, двійня. Була божевільна радість, перемішана з тривогою.

Так, відзначаючи в календарі тижні, дожили до 31-го. Я знала, що вона не хотіла нічого купувати до 30 тижнів.

Я дивилася на сайтах в інтернеті, багато читала, ну і потихеньку купувала дитячі дрібнички. Знали, що будуть дівчатка. Після 30-го тижня я сказала, що на перший час все є.

Вона вилила на мене купу неприємних слів і відмовилася брати речі.

– Мамо, ти що, не знаєш, не можна купувати речі, поки дитина ще не народилася! – верескнула Аня і жбурнула мені мало не в обличчя повзунки і сорочечки, шкарпеточки і рожеві костюмчики.

Потім вона виставила мене за двері.

Я другий тиждень не їм, не сплю… Написала їй, мовляв, можна я до тебе приїду? Так сумую, хочу побачити твій животик. Відповідь була: «Навіщо?».

Невже це гріх – купити бабусі дитячі речі? У мене не висихають очі. Бачу на вулиці коляску, і починається град сліз. Адже у неї теж донечки під серцем. Як це пережити? Просто може поставити жирну крапку в наших відносинах. Але як тоді далі жити? Чоловік виішає мене, але це не допомагає поки що.

Автор: Іванна

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page