fbpx
життєві історії
– Мамо, ти жартуєш? Зрештою, тобі вже за сорок. Що люди скажуть? – Катруся дивилася на мене широко розплющеними очима, які нічого не розуміли. Потім вона подивилася на Андрія, ніби чекала від нього допомоги, але він також був приголомшений. – Нічого, люба. Ми обоє скоро станемо мамами, просто я вдруге, – старалась я, хоч якось заспокоїти дочку

– Мамо, як ти вагітна? Я ж також ношу під серцем дитя! Катруся дивилася на мене широко розплющеними очима, які нічого не розуміли. Потім вона подивилася на Андрія, ніби чекала від нього допомоги, але він був також приголомшений.

– Нічого, люба. Ми обоє скоро станемо мамами, просто я вдруге, – старалась я, хоч якось заспокоїти дочку.

Насправді такої її реакції я дуже боялася. Що вона не зрозуміє. Що вона розсердиться. Мені 46 років, і навіть не те, що для дитини вже досить пізно, просто, буквально два місяці тому Катерина та Андрій із радістю оголосили, що ми станемо бабусею та дідусем. Тоді ми з Василем були такі щасливі. Наша єдина дитина носить під серцем дитя!

Якби я знала, що в мені також проростає нове життя…

Я народила Катрусю, коли мені було сімнадцять. На щастя, мій Василь справді був подарований мені Богом. І ми дуже гарно жили і живемо. Але якось ми не хотіли мати більше дітей. Катерина завагітніла у віці 24 років.

– Мамо, ти жартуєш ?! Зрештою, тобі вже за сорок. Що люди скажуть? Мамо, ти думала про це?

Це було занадто для мене. Я відчувала, як мій гнів піднімається всередині мене.

– Тебе цікавить лише те, що люди скажуть. Ти навіть не запитала, як я почуваюся. Знаєш що, мені байдуже, що люди говорять. У мене все одно буде ця дитина! Я обернулася і пішла.

Але буквально за кілька кроків гнів змінився на дивний сміх. Я почувалась наче підліток перед мамою, а не навпаки.

– Мамо, почекай – я почула за собою Катерину. – Нам зараз не можна нервувати. Вибач мене. Ти пам’ятаєш? Я завжди хотіла маленьку сестричку.

– Я ще не знаю, буде це дівчинка чи хлопчик, – я невпевнено посміхнулася.

– Нічого, люба моя, – обійняла вона мене. – Знаєш, це навіть добре, ми поділимось досвідом, підемо з дітьми до пісочниці, разом будемо підбирати для малят одяг. Це так чудово!

– Так, я повинен привітати свою тещу, – сказав усміхаючись Андрій.

Я вдихнула повітря. Отже, найгірше закінчилося. Тепер ми просто повинні піклуватися про себе, добре харчуватися і… не засмучуватися тим, що скажуть незграбні люди.

Все це сталося майже 5 років тому. Зараз моїй дочці Анні 4 роки. Дочці Катерини, Олі, теж чотири. Вони народилися з різницею в два тижні. Анна, хоч і на два тижні молодша за Олю, є … її тіткою.

Я ніколи не шкодувала про своє рішення народити дитинку. А люди? Звичайно, вони трохи розмовляли, іноді мені навіть було їх шкода.

Наприклад, коли тітка Галина запитала: “Ви не думали, що буде через двадцять років?” Що повинно бути? У мене буде чудова донечка, моя помічничка і нарешті я зможу почуватися бабусею.

Миру та добра вам, дорогі мої!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – korso24

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook