fbpx
життєві історії
Мамо, я більше не можу дивитися, як з тобою живуть Катя та Володя. Сьогодні я забираю їх до себе, – сказала сестра Анна. Мама ледь піднялась з ліжка, глянувши на нас одним оком, махнула рукою. – Чудово! Тепер я вільна жінка, і можу робити, що хочу. Бери, я тільки “за” – сказала вона, і знову плюхнулась на матрас

Мамо, я більше не можу дивитися, як з тобою живуть Катя та Володя. Сьогодні я забираю їх до себе, – сказала сестра Анна. Мама ледь піднялась з ліжка, глянувши на нас одним оком, махнула рукою. – Чудово! Тепер я вільна жінка, і можу робити, що хочу. Бери, я тільки “за” – сказала вона, і знову плюхнулась на матрас.

Мені було шість років, а братові чотири роки, коли нас забрала старша сестра.

Мама часто “гульбанила”, ми з братом залишалися вдома самі без нагляду, сиділи голодні і холодні.

Сестра Анна старша за мене на чотирнадцять років, є ще старший брат, якому на той момент було близько двадцяти п’яти років, але він пішов з дому, коли йому ледь виповнилося чотирнадцять, з того часу він рідко давав про себе знати.

Напевно він навіть не знав про те, що у нього є ще брат і сестра.

У той день, коли Анна нас забрала, мама знову була після “веселощів” з друзями і спала на дивані. Сестра прийшла, а ми з братом сидимо і гриземо черствий хліб.

Анна розштовхала маму.

– Мамо, я Катю і Володю до себе забираю, я буду про них піклуватися, – сказала сестра матері, яка ледь відкрила очі.

– Чудово! Тепер я вільна жінка, і можу робити, що хочу. Бери, я тільки “за”, – сказала мама, а потім як ні в  ображено, впала назад на диван і заснула.

Так ми стали жити з сестрою. Володю вона влаштувала в дитячий садок, а мене записала в школу.

Коли я вже вчилася в другому класі, якось помітила, що вона ходить задумлива і весь час посміхається.

– Анно, а чого ти посміхаєшся? – запитала я її.

– Ой, Катерино, скоро заміж виходжу, уявляєш, – радісно сказала мені сестра.

– Заміж, добре, – сказала я.

Радіти тільки я не могла, не було чому радіти, я тоді вже розуміла, що чоловік сестри може нас з братом вигнати, навіщо йому чужі діти. Але я даремно переживала.

Михайло, чоловік сестри, виявився добрим, чуйним і працьовитим хлопцем.

Через деякий час Анна привела на світ дітлахів, двох хлопчиків, одного за іншим.

Тепер на руках у Анни було четверо дітей. Я дев’ятирічна, брат семирічний і двоє малюків однолітків.

Як двадцяти чотирирічна дівчинка з усім справлялася я не знаю, але Анна завжди була веселою і життєрадісною.

Правда, ми з братом старалися як могли. Я по господарству все намагалася робити і прибирала, і їжу готувала. Брат Володя був хуліганом, в школі часто бешкетував, вчився погано.

Одного разу з ним поговорив Михайло, після чергового виклику в школу.

Володю, ти розумієш, що могло б бути, якби вас Анна не забрала? – запитав Михайло.

-Не знаю, з мамкою б жили напевно, – знизав брат плечима.

-А ну поїхали, – сказав Михайло і вони кудись поїхали.

Приїхали години через дві, Володя був дуже задумливий.

– Михайле, а куди ви їздили? – запитала я

-В дитячий будинок, – коротко відповів Михайло.

Після цієї розмови Володя хуліганити перестав і вчитися почав краще. Анна тільки ходила дивувалася, що це з братом сталося.

Нещодавно сестра звідкись дізналася, що двоє дітей нашого старшого брата опинилися в дитячому будинку, на сімейній нараді довго не думали.

-Звичайно, забирай, навіть розмови немає, – сказав Михайло.

-Спасибі, – розплакалася Анна, – але як ми будемо шість дітей ростити.

-Де четверо, там і шестеро, витягнемо, – серйозно сказав Михайло.

Сьогодні вся наша велика родина їде забирати дітей, моїх племінників, з дитячого будинку.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page