fbpx

– Мамо, я їду на кілька місяців на заробітки в столицю, – сказав мені Гліб. – Добре, синку. А як же Валя, ти сказав їй? – Ми розбіглися, вибач, не сказав тобі. Ми абсолютно різні люди, на жаль, нам не по дорозі… Валю з дитинкою я поселила у себе. А через рік, з іншою дитиною, повернувся Гліб. Доля?

– Мамо, я їду на кілька місяців на заробітки в столицю, – сказав мені Гліб.

– Добре, синку. А як же Валя, ти сказав їй?

– Ми розбіглися, вибач, не сказав тобі. Ми абсолютно різні люди, на жаль, нам не по дорозі…

Син зустрічався з Валею вже рік, не раз дівчина була у нас вдома, мені вона подобалася: привітна, легка в спілкуванні, такий собі промінчик сонця осяяв наш будинок після відходу чоловіка. В душі я звичайно сподівалася, що у них все вийде.

Але ні, так ні, справа молода, що я могла зробити…

І син поїхав. Ми зідзвонювалися з ним майже щодня. По роботі все у нього виходило, а я потихеньку рахувала дні до його повернення.

– Мамусю, ти не переживай, але я залишуся тут жити, – якось заявив Гліб водній телефонній розмові.

Я завмерла, такого повороту подій я ніяк не очікувала. Запекли очі – по щоках побігли сльози. Але він дорослий, я маю його відпустити. А потім син розповів, що зустрів там чудову дівчину, що вони обов’язково приїдуть скоро до мене в гості, але жити вирішили в столиці.

Так повелося тепер, що про всі події в житті сина я дізнавалася по телефону, їхати до мене ніхто не збирався.

Щодня я незмінно поверталася з роботи до свого спорожнілого будинок, однакові вечора змінювали один одного, а там хоч вовком вий…

На свій п’ятдесятий день народження я купила кошеня Тимошку, з яким коротала довгі зимові вечори.

Якось я поверталася з роботи, піднялася на свій поверх, вже було вставила ключ у замкову щілину, коли почула боязке:

– Алевтина Степанівна…

– Хто тут? – здригнулася я.

– Вибачте, що налякала вас, це я – Валя, – я обернулася, в декількох кроках від мене стояла Валя, колишня дівчина сина, притискаючи до себе маленьку дитину.

– Господи, довго ви тут стоїте? Проходьте швидше, мороз який на вулиці…

– Ні, зовсім недовго, не хвилюйтеся, – дівчина взяла сумку і увійшла в квартиру.

Я взяла малюка, допомогла Валі роздягнутися. Крихітка так солодко спав, прицмокуючи уві сні, що я мимоволі замилувалася дитиною.

– Це Міланка, донька Гліба, – сказала Валя і опустила очі.

– Як Гліба? І ти весь цей час мовчала? Чому прийшла тільки зараз?

– Він покинув мене, що я могла вдіяти, хтось наговорив на мене з його друзів, він і повірив, – відповіла дівчина, – поїхала до мами в село, там дізналася про дитинку, народила Міланку. А цієї осені мами не стало, боліла вона в мене довго… Самій з малятком важко, грошей немає, я просто не знаю, що мені робити, ви – моя остання надія, я так не хочу віддавати дочку в дитбудинок,а в селі роботи немає…

– Валюшко, що ти, звичайно залишайся у мене, та що ми всі на порозі стоїмо, проходь, я вчора борщ варила, сирники з ранку пекла, поїси, з дороги нагрієшся…

Так Валя з Міланкою стали жити у мене, і життя потихеньку знайшло новий сенс, ми з нею з захватом возилися з малятком, господинею дівчина виявилося чудовою. Бувало, прийду з роботи, а квартира сяє чистотою, на плиті вечеря з трьох страв, і коли вона встигала з маленькою дитиною на руках? Я лише дивувалася. Але нам було добре.

Коли Міланці виповнився рік, подзвонив Гліб.

– Мамочко, привіт, я дуже скучив, ось взяв відпустку, приїхати хочу.

– Звичайно приїжджай, синку, ти сам? Чи з нареченою?

Він промовчав. Потім сказав:

– Я тобі потім все розповім.

У трубці почулися протяжні гудки, я глянула на своїх дівчат. Що ж буде сюрприз, сподіваюся, приємний. Валі я нічого не сказала, знаючи її характер. Дівчина пішла б з дитиною, тільки ось куди – питання інше.

Через день приїхав син, але не сам, на руках у нього був малюк. Побачивши його ,я так і відкрила рот від несподіванки.

– Мамо, допоможи, Костик скоро прокинеться, погодувати треба буде.

Я взяла дитину на руки, на голоси вийшли з кімнати Валя з Міланкою, дівчинка тільки починала ходити, смішно хиталася. Мала, непевно ступаючи, підійшла до Гліба і промовила щось зрозуміле тільки їй.

– Валя? – здивувався Гліб, – Що ти тут робиш?

– Я живу у твоєї мами. Познайомся, це Мілана, твоя дочка.

Син опустився на коліна, взяв дитину на руки.

– Чому ти мені нічого не сказала?

– Ти мене б і слухати не став, думка друзів для тебе тоді була першочерговою…

… А потім син розповів, що, мама малюка не стало під час народження Костика. Так він залишився сам з маленьким Костиком на руках.

Того вечора, уклавши дітей, ми ще довго розмовляли, а на душі було затишно і тепло. Мені так хотілося, щоб діти помирилися остаточно, невже їм ще не було зрозуміло, що вони створені одне для одного?

Через рік Гліб і Валя розписалися.

Минуло кілька років, Міланка і Костик підросли, за цей час син збудував заміський будинок, все, як я колись мріяла… А днями ми справили новосілля.

Тепер я спокійна за своїх дітей і онуків, адже доля не дарма знову звела їх разом! Я в цьому впевнена.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page