fbpx
життєві історії
Маму чоловіка поважала, мамою не могла поки що назвати, але тіткою Тонею кликала. Вона ніколи не називала мене донькою. Мені було сумно. Моя мама народила 11 дітей. Ми жили в двоповерховому будинку з люблячими батьками, в достатку, в теплі, турботі, розумінні. Звісно і заборонами, але це виховання. А тут вона мені таке каже! Мовляв, ти ж не будеш, як мати народжуватиме стільки

Ми з Вадиком почали жити разом, переїхали до нього додому. Жив він із мамою.

Я була завжди відкритою людиною. Маму чоловіка поважала, мамою не могла поки що назвати, але тіткою Тонею кликала. Вона ніколи не називала мене донькою. Мені було сумно. Але коли знайомилися, антоніна Василівна сказала Вадикові, що я добра й гарна, хоча я на два роки старший за нього, мені було приємно.

Продукти Вадим здебільшого купував. Часто я готувала, коли вона, іноді разом зі свекрухою. Потім ми розписалися.

Антоніна Василвівна працювала в кафе кухарем, готувала, пекла, а поруч були ми. Любили, поважали, не дорікали, дбали.

Моя мама народила 11 дітей. Ми жили в двоповерховому будинку з люблячими батьками, в достатку, в теплі, турботі, розумінні. Звісно і заборонами, але це виховання. А тут вона мені таке каже! Мовляв, ти ж не будеш, як мати народжуватиме стільки.

Антоніна Василівна починала все дивніше поводитися. Могла довго стукати до нас у кімнату в будь-який час дня, навіть якщо двері до кімнати були зачинені на замок. Незважаючи на все це, я жила в коханні у шлюбі.

Вадим працював постійно, не любитель лежати на дивані. Я працювала періодами, я приватна няня.

Коли моя родина запитувала мене про мою свекруху, я розповідала, що все у нас добре, про маму Вадима ніколи нічого поганого не говорила. Із цим у мене завжди було суворо. Ніколи нікому не скажу поганого, а якщо доводиться, то тільки рівно і в м’якій формі. Це заслуга наших батьків у вихованні своїх дітей.

Прибирання, прання, двір, кури, собака, продукти, ремонт, поїздки – все на нас із чоловіком. Народився син, ми були йому добрими батьками. Мама чоловіка не дуже хотіла допомогти, і навіть онука не брала на руки, не гуляла, ніяк не виявляла турботи бабусі. Я все могла, все встигала. адже я з великої родини, де все треба вміти. Чоловік до того ж допомагав.

Коли чекала другого сина, водила до школи старшого у перший клас. Якось повернулася, Прийшла, а будинок зачинений, ключів немає. Виявилося потім, що свекруха забула залишити. Я попросила сусіда якось відкрити, він видалив серцевину замка, допоміг. Але прийшла Антоніна Василівна, і давай кричати, що я не мала права так чинити, зламувати чужі замки. Сказала: «Ти тут ніхто, і це дім мій. Хто тобі дозволив тут господарювати?»

Я виправдалася, поговорили ввечері з чоловіком, він сказав. що мама не права. Я поплакала тоді, пробачила, заспокоїлася, забули. Попросила чоловіка про переїзд на орендовану квартиру, але не дочекалася, через тиждень народила дитину семимісячною.

Підтримка і увага чоловіка мені були такі необхідні, і Вадим це знав і зробив для цього все. Навіть більше. Ми мешкали тепер окремо. Повернулися з лікарні за 2.5 місяці. Звичайно, будиночок не дуже, але з умовами.

Моя мама з татом приїхали, коли малюкові було три місяці, свекруха, коли йому виповнилося сім місяців.

Жили добре, бувало і сперечалися, але швидко мирились. Я добре встигала з усіма справами, стежила за собою. А ще гості, парки, затишок, прогулянки. І просто час разом. Чоловік дуже любив дітей та мене. А ми його.

А потім свекруха захотіла жити в нас, щоб я її доглядала і годувала. Чоловік працював недалеко, приходив обідати, мама казала: «Я обтяжую вас, піду додому пішки, та там якось проживу».

Будинок у неї був за 4 зупинки від нас. Будинок із п’яти кімнат, 4 сотки городу та двору. Живе сама.  Приходила в гості з продуктами, казала: «Частуйтеся, я у вас лише на два дні».

Вадим просив потерпіти, але я особливо не терпіла, сприймала її такою, яка вона і є. Ні гірше, ні краще. У розмові сказала мені якось, що я не дуже гарно готую, хоч і син нахвалює.

Я готую з 14 років, по 12-14 літрів доводилось готувати першої страви. І випікала, всі страви вміла готувати, а з роками готую краще й краще. Завжди мої страви хвалили, питали рецепти. А тут таке зізнання. Мені, звісно, ​​неприємно було таке почути.

Принесе до нас їжу буває, готує на всіх і їсть, а до моєї їжі навіть не торкається. Я помічати таке стала, Вадику говорю, він відповідає, що мама його хвалить тільки себе. Вона справді готує смачно, але до акуратності їй ще дуже далеко.

Онука взяла на руки лише раз ближче до року. Потім ми переїхали в інше місце подалі, але ближче до школи, щоб син сам навчався ходити та повертатися. Будинок без господарів, євроремонт. Було там все – побутова техніка, посуд, меблі. Просто все. Знайшла таке житло нам моя мати.

Мама чоловіка почала приїжджати рідше, 1 раз на місяць, але з ночівлею. Готували в такі дні багато, наче свято якесь. Мама чоловіка любить і перше, і друге, на вечерю інші страви мають бути, і салати, і відразу на сніданок, і торт, а краще два, і йшло все за час її гостювання.

Такою вона була завжди. Все витрачає на продукти. Я ж навчена мамою своєю, як приготувати, щоб і смачно та ситно, і продукти заощадити, а з нею раз – і немає нічого. Два дні їмо і знову їдемо продукти купувати.

Якщо чоловік хоч на 20 хвилин затримається, я дивлюсь на годинник і розігріваю вечерю. Якщо свекруха у нас, одразу каже: «Не хвилюйся, зараз буде, а якщо затримується, не панікуй. Усі мужики в гречку скачуть, тільки не зізнаються у цьому. А твій працює, вдома ночує, нічого не розпитуй».

От я й думаю: ніколи нічого поганого людям не робила, навпаки, чим могла, допомагала, мама завжди була у мене доброю, такою гарною, і допомагала просто так, кому хотіла, і я разом із нею цьому навчалася. Навчила поважати старших, бути доброю, багато до чого ставитися з розумінням, от я й розуміла свою свекруху. Тобо не розуміла, а приймала.

З чоловіком живемо щасливо, він зовсім не такий, не успадкував мамині дивні гени. Моя мати так переживала за це. Нічого поганого я не робила, і не образила свекруху ніколи. Чому ж на мою адресу така неповага з боку свекрухи виливається іноді, такі слова неприємні?

Я звичайно засмучуся. У мене до заміжжя було багато прихильників, мама Вадима це знає від сусідів. Навіть заміж звали. Але я чекада одного-єдиного, для мене кохання – це головне, на чому будуються стосунки. Я навчилася цього у своїх батьків.

Єдине, за що вдячка свекрусі  – це за сина, тому і прощаю їй все.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.