Маму Валентини я за своє життя бачила разів два, тому коли зустріла її на вулиці нашого великого міста, то звісно ж, що не привіталась. – Марічко! Це ж ти? Ти чого? Тітки Люськи не впізнала?, – я з подивом дивилась на геть чужу мені людину. – Я мама Валентини, ти ж з нею в одному класі вчилася. – Тут до мене стало доходити. – Але те, що було далі, не можу забути до сьогодні. Всю теліпає!
***
Не так давно, зустріла маму своєї однокласниці. Якщо чесно, то я її навіть і не впізнала. Та й якось, я і не особливо спілкувалася з її дочкою в школі.
А вже її і тим більше не знала, бачила пару раз.
Ну так ось. Іду по вулиці, і раптом мене гукає якась жінка. Я подивилася на неї і не впізнала, подумала може помилилася і пішла далі.
У підсумку, вона мене зупинила.
– Ти що, мене не впізнала? Я мама Валентини.
Ну, думаю і добре, кажу “передавайте Валі привіт”, і пішла у своїх справах. Але не тут то було, вона ув’язалася за мною і влаштувала допит, по-іншому не назву.
Як на той момент мені хотілося від неї чкурнути куди подалі, але не можу я ж не так вихована. А на той момент дуже хотілося.
Спершу були стандартні запитання “заміж вийшла? діти є?”, тут же відразу йшли поради.
Але більше мене вивело інше питання “Ти скільки заробляєш?” Я спробувала перевести тему, але її цікавило тільки це питання.
Про що б я не говорила, вона твердила “скільки заробляєш”. У підсумку, коли вона зрозуміла, що відповіді від мене не отримає, почала вже припускати сама.
Я може чогось не розумію, але що це за манера спілкування. Як можна підійти до абсолютно чужої людини і запитати: скільки вона заробляє?
Що це за нетактовність?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
