Мама недавно приголомшила мене планами – вона вирішила віддати брату Ромі і його сім’ї свою квартиру, а сама хоче переїхати жити до нас з чоловіком. У нас же будинок, а брат все ніяк на своє житло не заробить.
Тільки ось мені така благодійність за мій рахунок взагалі не потрібна!
Дійсно, у нас з Ванею свій будинок, який ми тільки недавно нарешті остаточно добудували. Мама нам не допомогла ані копійкою, на будівництво будинку пішли гроші з материнського капіталу, кредит і допомога батьків чоловіка. Я від мами допомоги і не чекала, якщо чесно. Мама була занурена в життя брата. Адже там і бідний нещасний хлопчик, і невістка – вбога безрука, ще й онук. Без неї просто ніяк. У мене, до речі, троє дітей.
Ми з чоловіком відразу вирішили, що будемо будувати будинок, тому що хотіли велику родину і не бажали сусідів над головою. Шість років тому ми одружилися з Іваном, зараз у нас троє дітей; старшому чотири роки, середній два і молодшому півроку ще немає.
Чоловік у мене сам працює у будівничій галузі, як і свекор, тому бригаду наймав сам, багато роботи робив сам, сторонніх фахівців наймали тільки для робіт з електрикою і газом. Свекри вклалися грошима, продавши дачу. Ми таких жертв від них не вимагали, але вони сказали, що сил там колупатися у них вже немає, а нам гроші не зайві. Плюсом ми брали кредит, а потім і материнський капітал додався.
Мама моя тільки хитала головою і казала, що ми займаємося марними справами.
– У квартирі ж робити майже нічого не треба. Двір двірник прибере, під’їзд прибиральниця миє. Що зламалося – в ЖЕК подзвонила, викликала фахівця. А в будинку все самі. А у тебе ще і діти малий малого менше. Ні, я б в будинку жити не хотіла.
Свою думку вона змінила, коли всіх закрили вдома світові обставини. У нас на той час вже повністю був готовий перший поверх, на другому йшли оздоблювальні роботи. Ми подумали і вирішили, що краще вже будемо жити в недобудованому бардаку, ніж поневірятися в чотирьох стінах, де ні погуляти, і взагалі нічого. Діти б точно з глузду з’їхали. А так бігали гралися на своїй ділянці. Та й чекати третє дитя мені було краще на повітрі.
Маму забрали, коли брат захворів. В лікарню його не клали, тоді щоб не заразити дитину і дружину він переїхав до мами, а її забрали ми. Поки чекали результатів тесту, мама жила у нас.
– А у вас тут так добре! Після галасливого запорошеного міста наче в казку потрапила, птахи співають, свіже повітря, з дому можна вийти без маски, он яка ділянка велика!
Потім, коли Рома одужав, мама відбула до себе. Довше залишати її було нереально, оскільки нам і так довелося знатно потіснитися. Другий же поверх ще в доопрацюванні.
Мабуть, тоді мамі і спалана думку ідея, як допомогти синочку і не погіршити своє становище. У Романа питання з житлом не вирішувалося ніяк. Вони з дружиною жили на орендованій квартирі і не дуже з цього приводу переживали.
– Та багато так живуть. Зате можемо без жалю в будь-який момент зірватися кудись в інше місце.
Гроші витрачалися на задоволення, гаджети і розваги, і брата з дружиною все влаштовувало. Але мама наша постійно переживала, вважала, що він, бідненький, просто не може взяти іпотеку через дружину-марнотратцю, а все інше – відмовки. Але материнська ж душа відчуває!
Ось мама і вирішила, що синові віддасть квартиру, а сама – до мене. Будинок же свій. Тільки ось мені життя на постійній основі з мамою якось зовсім не посміхалося. Була б якась гостра необхідність, це ще туди-сюди, а так, з благородних поривів ділити з мамою кухню не бажаю. Про це я їй сказала прямо, тому що всі натяки вона успішно ігнорувала.
– Ось яка ти! Твоєму чоловіку батьки допомогли з будинком? Допомогли. А я чомусь не можу сину допомогти?
– Батьки чоловіка своїм рішенням нам допомогти нікого не утискали. Якби вони запропонували продати квартиру, дати нам грошей на будинок, а потім переїхати і жити з нами, я б відмовилася.
– Ну ти ж знаєш Ромину ситуацію! Не вік же йому по орендованих кутках мотатися?
– Якщо не хоче орендувати, а іпотеку не тягне, нехай з тобою якийсь час поживуть.
– Ой, та я його дружину ледве терплю! Ти що, ми не уживемся!
– Нехай тоді до тещі дме. У неї, наскільки я знаю, теж трикімнатна, а вона сама живе.
– Ось йому радість – з тещею під одним дахом!
– А моєму чоловіку ти прямо в радість! Як не крути, ти йому чужа людина. Одне діло – приїхати погостювати, а інше – жити постійно.
Мама цикнула, сказала, що вона – це інша справа, вона ж до нас не лізе. А там Ромчика обов’язково будуть ображати.
Я розсердилася і зателефонувала брату, щоб дізнатися, чи не це не він маму налаштував до мене проситися. Тільки ось з’ясувалося, що брат про мамині плани ні сном, ні духом.
– Так я б не переїхав туди, ти чого! Вона десь в такій глушині живе, що я до роботи години по дві добиратися буду. Це мамі добре, вона пенсіонерка. Ми з дружиною взагалі думаємо в столицю переїхати, у неї там тітка, ось зараз всі питання вирішуємо. Тож ти маму не слухай, то її фантазії.
Подзвонила я мамі, переказала розмову з братом. Роман же не говорив, що це таємниця, правильно? Мама про плани сина переїхати в Київ не знала. Хутко згорнула розмову і, мабуть, полетіла братові розум клювати. Але він з дитинства від її наскоків вміє абстрагуватися. Але зате мама зайнята і не вимотує мені душу своїми геніальними ідеями.
Остерігаюся тільки, що якщо Рома переїде, то вона продасть квартиру і поїде за ним стежити в інше місто. Як там тримається його дружина, я просто не уявляю. Мені вона рідна мати, але терпіти її сил немає, а отримати таку радість у свекрухи… Ну, зате у нас в родині запанував мир і спокій, а для мене це і є головне.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!