fbpx

Марічка росла в чудовій сім’ї. Як мати, так і батько її любили і леліяли. Друзі Івана навіть сміялися з нього, що той, як баба, з дочкою возиться, і купати допомагає, і пеленати вміє. – Ти чоловік чи тряпка? – говорили йому. А той відповідав єдиною фразою: “Я щасливий, що маю змогу це робити”. Навіть на такі фрази як: “Щось геть на тебе Марічка не схожа”, він не реагував

Марічка росла в чудовій сім’ї. Як мати, так і батько її любили і леліяли. Друзі Івана навіть сміялися з нього, що той, як баба, з дочкою возиться, і купати допомагає, і пеленати вміє. – Ти чоловік чи тряпка? – говорили йому. А той відповідав єдиною фразою: “Я щасливий, що маю змогу це робити”. Навіть на такі фрази як: “Щось геть на тебе Марічка не схожа”, він не реагував

Іван та Галина з одного села. Приглянулись вони один одному одразу ж після армії. Іван – ніжний, чуйний, роботящий. Галина цінувала та поважала свого чоловіка. Всі в селі любувалися їхньому коханню.

– Така любов, як у них, не кожному дається, – говорили сусіди та друзі.

Все було б добре, Галина вчителювала, Іван працював землевпорядником у колгоспі, та бракувало молодим дитячого сміху. В той час, тим більше в селі, ніхто й не думав вести чоловіка на обстеження. Сама ж Галина почула від лікаря.

– Ви молода, здорова жінка. Приводьте до нас чоловіка, щоб ми мали змогу і його обстежити. І звідти будемо й відштовхуватися.

Галина боялась таке й говорити Івану. Вона чомусь вважала, що це сором для чоловіка. Вона бачила, як він дивився на сусідських дітлахів. З якою любов’ю він роздавав цукерки, коли виходив з сільського магазину.

Десь через п’ять років такого життя Галина надумала “скочити в гречку”. Її подруги давно говорили таке зробити, та Галина сильно кохала свого чоловіка.

Все сталося якось несподівано. До них в школу приїхав на практику молодий хлопчина. Галина сама здивувалася, коли через місяць часу зрозуміла, що носить під серцем маля, таку довгоочікувану дитинку.

– Іване! Радість то яка! – гукала його ще з порога Галина. – У нас все вийшло. Ми будемо батьками. Господь змилувався над нами.

Іван обережно кружляв Галину на руках. Він буквально пилинки з дружини здував.

На весні на світ з’явилася Марічка. Молоді батьки світилися від щастя. Ніхто з друзів та родичів навіть не підозрював, що дитинка не від чоловіка.

Марічка росла в люблячій сім’ї. Як мати, так і батько її любили і леліяли. Друзі Івана навіть сміялися з нього, що той, як баба, з дочкою возиться, і купати допомагає, і пеленати вміє.

– Ти чоловік чи тряпка? – говорили йому. А той відповідав єдиною фразою: “Я щасливий, що маю змогу це робити”.

Навіть на такі фрази як: “Щось геть на тебе Марічка не схожа, але і сусідів таких білявих поруч немає”, він не реагував. Просто насолоджувався своїм щастям.

Час минав. Марічка вийшла заміж. Батьки зі сватами купили їм свою хату. Іван та Галина вже мали одного онука і чекали на появу другого, як раптово занедужала дружина.

Вона розуміла, що довго їй не залишилося, і покликала чоловіка, щоб попросити пробачення, за скоєне. Не хотіла вона йти з важкою душею.

– Іване, вибач, але…

– Не смій, – перебив дружину Іван, – Марічка моя дочка була і буде завжди.

Після почутого Галина розплакалася. Вона знала, що чоловік кохає її понад життя, але в цю хвилину вона зрозуміла, що ця любов не має кордонів.

Все життя Іван знав правду, але навіть під час найменшої суперечки не показував цього.

І хтозна, чи збереглась би в них сім’я, якби одного дня вона не зустріла цього білявого практиканта.

Ось така буває любов…

Автор – Наталя У

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалась стаття, поділіться з друзями на facebook

You cannot copy content of this page