– Марічко, привіт! Давно не бачились. А ти гарно виглядаєш. Як, до речі, твоє здоров’ячко? – Мене останнє запитання неабияк здивувало. – Дякую! Все чудово, і зі здоров’ям, слава Богу, все в порядку. – Дивно, – сказала Галина. – Але то таке! Побігла я. – Мене не покидало дивне відчуття, а дома пролунав дзвінок, і від Іллі я почула схоже запитання.
Вчора в одному з магазинів, зустріла стару знайому. Вона так здивовано на мене подивилася, що мені стало не по собі.
– Марічко! Привіт! – вигукнула вона.
– Привіт, Галю, давно не бачилися!
– А ти добре виглядаєш, – оцінюючи подивилася вона на мене, – навіть і не скажеш, що прихворіла.
– Так я ніби й не хворію, – здивувалася я. – Ми начебто з тобою давно не бачилися, звідки у тебе така інформація?
– Так, – протягнула вона, – ну, добре, що все добре.
Галя швидко переключилася на іншу тему, так і не відповівши на моє запитання. Ми ще поговорили зі старою знайомою і розбіглися. Якесь незрозуміле почуття не полишало мене. У словах Галини була якась недомовленість…
Інтуїція мене не підвела. Увечері я збирала необхідні речі для відпустки. Пролунав дзвінок.
– Марічко, привіт, – пролунав незнайомий голос зі слухавки.
– Добрий вечір, – відповіла я незнайомому співрозмовникові.
– Ти, напевно, не пам’ятаєш мене, ми колись спілкувалися в одній компанії разом з твоєю сестрою. Ілля мене звуть, – представився чоловік.
– Пригадую, – промовила я.
У моїй голові почали спливати картинки. 3 роки тому ми зустрічали Новий Рік разом з Іриною, Галею, Дімою і їх компанією. Серед них був той самий Ілля.
– А ти часом не знаєш, де Ірина? – поцікавився він.
– Чесно, не знаю, – промовила я.
– Скажи, а з тобою все добре? – задав він дивне запитання.
– А повинно бути погано? – здивувалася я, вже другий раз за день люди цікавляться моїм здоров’ям.
– Я навіть не знаю, як сказати, – зам’явся чоловік.
– Так кажи як є! – вигукнула я, мені набридла ця недомовленість.
– Іра брала у мене велику суму нібито на твоє лікування, – нарешті, сказав Ілля, – а виявляється, що з тобою все в порядку.
– Зі мною і було все в порядку! – мене вразила нахабність сестри. – Сподіваюся, ти давав їй гроші під розписку?
– Ну так, – відповів чоловік.
– Іди з цією розпискою відразу в суд! Тому що моя сестра – ще та мадам! – гнівно порекомендувала я Іллі.
– Вибач, Марічко, – зніяковіло промовив він, – я б не став дзвонити, але Галя сказала, що тебе сьогодні бачила живу, здорову. Я вирішив дізнатися, коли Ірина поверне мені гроші, раз все добре. Але вона не доступна. Тому і знайшов твій номер.
– Ти хочеш, щоб я тобі повернула гроші, які взяла Іра? – здогадалася я.
– Ні, просто передай Ірині, щоб повернула те, що їй не належить, – відповів Ілля.
– Якщо побачу, то спочатку зроблю щось з нею…, а потім обов’язково передам, – пообіцяла я.
Після того, як Ілля відключився, я ще деякий час не могла перетравити цю інформацію. Ось як можна бути такою людиною. Невже в голові Ірини зовсім порожньо, якщо вона прикривається моїм здоров’ям… Слів не залишилося, одні емоції.
Загалом, вирішила до кінця розібратися в цій ситуації, може бути, Іра там ще чого-небудь наговорила і під це набрала кредитів. Прикро стало. Я все більше розчаровуюсь в своїй сестрі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
