Я хотіла б почути вашу думку щодо наступної проблеми.
Моя проблема називається невістка. Не буду приховувати, що коли Руслан вперше привів її додому, вона мені геть не сподобалась. Звичайно, я нічого не показувала і вважала, що мій син обрав її, і я повинна її прийняти. Але, десь далеко в душі, я сподівалася, що вони скоро розбіжаться. Ну, я помилилася. Не минуло й року, як було весілля, а ще через рік народилася онучка.
Марічці зараз півтора року, і мені дуже важко на душі. Ліля, дружина сина, неймовірно ледача. Поки їх було лише двоє, я намагалася цього не помічати, але оскільки у них є дитина, я не можу на все це просто закривати очі. І іноді я не можу втриматися і промовчати. І звичайно я погана, стосунки між нами двома справді напружені.
Щоразу, коли я приходжу до них у гості – звісно, попереджаю заздалегідь, – у них завжди “балаган”. Син на роботі з ранку до вечора, Ліля вдома з дитиною. Скрізь розкиданий брудний одяг, у ванній на підлозі, у вітальні та на кухні. Раковина завалена посудом. На меблях можна малювати через пил…
Як на мене це ненормально. Онучка грається на килимі, який в плямах і крихтах. Купає Марічку у ванні, яку, мабуть, миє лише на паску. Я не розумію, як їй таке подобається. З самого початку, коли онучка тільки народилася, я пропонувала свою допомогу: мила посуд, наприклад, ванну. Але ж Ліля така невдячна, замість того щоб подякувати, вона ще й бурчить в мою сторону, тому я перестала їй допомагати.
Минулого тижня у нас знову була сварка. Я попередила про свій візит і знову застала таку “картину” дома. Я сказала Лілі, що вона нарешті повинна подорослішати, оскільки жити в таких умовах нормальна людина не буде.
Ліля сказала, що це її справа, в якій квартирі жити.
– Я не збираюсь тратити на ваші порядки більшу частину свого вільного часу.
Але ж чисто не там де прибирають, а там, де не смітять. Я їй так і сказала, а вона як завелась…
Сказала, як мені не подобається, то щоб більше не приходила.
Я образилася і пішла. З тих пір я не розмовляла навіть зі своїм сином. Ми з чоловіком вирішили не псувати собі нерви, але важко, що не бачимось з Марічкою.
Вони не приходять до нас у гості, хоча ми їх вже багато разів запрошували, вони не довірять нам онучку. Мовляв, дозволять, коли вона стане більшою.
Що б ви зробили на моєму місці? Можливо, я мала б мовчати, але я не можу…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – ocdn
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
