На годиннику було 10 вечора. Марійка повільно йшла по узбіччю, загрібаючи жовте листя ногами, вона ловила себе на думці, що закохалася. Любов для неї це що божественно-повітряне, вона всім серцем і душею вірила в чисту і світлу любов. Хоча прекрасно розуміла, що це все утопія, але її юний розум вірив.
У навушниках грала приємна мелодія, вітер холодком проходив по волоссю, важкі хмари все кудись поспішали і Маруся теж би з задоволенням полетіла б з ними, адже її серце було розбите, вона випадково дізналася, що чоловік якого вона любить збирається одружитися.
Від одних тільки цих думок ставало погано, темніло в очах і тепер вона точно розуміла, що їй не бути з ним. Маруся завжди сподівалася що буде з ним, навіть коли дізналася що він шалено закоханий, вона продовжувала вірити і просто її по натурі впертість не давала відступати. Він, насправді, був їй всього лише другом, якого вона дурненька полюбила, вона знала, що тільки вона любить його так, як ангели люблять свої крила. Бідна нещасна Марійка…
Весілля вже завтра, були запрошені всі його близькі друзі, а вона… не запрошена. Так, звичайно, він забув про неї, адже вони не бачилися вже місяці три. Так важко усвідомлювати що завтра ця людина стане зовсім чужою.
Стало зовсім темно, на вулиці загорілися ліхтарі і випадкові перехожі дивилися на Марійку як на божевільну, адже вона йшла босоніж, а свої черевики несла в руках.
Осінь…. середина вересня, холодний вже асфальт, а вона йшла і їй було все одно, тому що вона застрягла в минулому, чотири роки тому, влітку коли вперше побачила його, зараз вона подумки там… Сльози стікали по щоках, на телефоні єдина фотографія їх разом на випускному… в навушниках їх пісня.
Куди ж вона йшла? На годиннику вже 11, молоді пари ходили по вулицях їх маленького містечка, а Марійка… вона зовсім одна… а тут ще майбутнє весілля… на яке вона не запрошена… і раптом телефонний дзвінок, на екрані висвітлилось “Марк”. Боже, руки затрусились, губи за тремтіли, вона невпевнено відповіла “Алло…”, в слухавці рідний для неї голос “Марійко, привіт, я запрошую завтра тебе на моє весілля”
Вона просто не уявляла, що робити, де знайти сукню до шести і взагалі де взяти грошей… Вона злякано підскочила з ліжка і стала шукати свій гаманець, знайшовши його побачила, що вміст в ньому не радував. Вона закрила очі, немає виходу, їй не встигнути, їй так хочеться виглядати гідно в його очах і взагалі щоб не зганьбитися перед знайомими. Потім Марійка все ж заснула.
Вона прокинулася о сьомій ранку, подивилася на себе в дзеркало і була просто розчарована, очі червоні і заклало ніс, у неї явні ознаки температури. Ніякої мови про похід на весілля не може і бути, але треба попередити Марка, що її не буде.
Марійка випила гарячий чай і загорнувшись у ковдру чогось чекала, час шалено тягнувся. На годиннику лише вісім, вона стала засипати і раптом задзвонив телефон, вона навіть не подивилася хто це… Марійко-Алло…
– Привіт, ти не спиш? Вона зрозуміла, що це Марк, вона відповіла-привіт, не не сплю, а що таке?
– Та тут така справа, я Каті хочу обручку купити, вибрати.. ну, якось не можу, думаю, може ти допоможеш, ну, ти як?
– Нуу… добре…
– Я зараз за тобою заїду. Ну все давай.
Марійка зіскочила з дивана, підбігла до дзеркала і в похапцем побігла вмиватися і приводити себе в порядок. Через пів години він заїхав, Марійка коли підходила до його автомобіля мало не розревілась і вона зрозуміла це остання їх поїздка разом, вона думала, що треба насолодитися кожною хвилиночку що вона поруч з ним.
Вони поїхали, про щось говорили, в основному Марк говорив про майбутнє весілля і те, як він хвилюється, а Марійка, бідна нещасна Марійка, вона відчувала як її серце розсипається на мільйони частин, вона про щось задумалася і тут Марк: – Агов, марійко, ти чого, аууу !!! ??? Вона швидко отямилася і протянула- н і ч о г о…
Незабаром вони приїхали до ювелірного магазину і у Марійки виникла думка вибрати найгіршу каблучку, але потім вона подумала “я не погана людина, я хочу щоб вони були щасливими”.
Вона вибрала найкрасивішу і витончену обручку і підібрала коробочку яскраво червоного кольору, Марку теж подобалася. Він довіз її до будинку і лише сказав: -Ну, що, до зустрічі.
У неї знову піднялася температура, вона залізла під ковдру, дома було дуже тихо і незабаром вона заснула, їй приснився страшний сон, вона підскочила і скрикнула “Марк!” на годиннику пів на четверту… Марійка не розуміла, що відбувається навколо, вона тільки знала що, що щось трапилося, і сталося з Марком.
Вона набрала його номер, йшли гудки але ніхто не брав, тоді вона вискочила надвір, взяла свій мопед і не знаючи куди їхати – поїхала, вона їхала вже хвилин 15 і тут на узбіччі побачила перевернутий автомобіль Марка, але поруч ні душі.
Марійка вже просто на “автоматі” бігла до нього і молила Бога “хоч би все обійшлося, тільки живи Марку, живи” Марійка полізла за ним, сльози зрадники позбавляли сил, але вона намагалася витягнути його… Марійка відтягла його на безпечне місце і викликала швидку.
Вона тримала його голову і приклала свій светр до рани на животі. Як же було страшно лячно.
Швидка приїхала хвилин через 15 хвилин. Один з лікарів запитав у Марійки: – Дівчино, ви родичка? – Вона негативно захитала головою, тоді лікар сказав: – Якщо ви знаєте його родичів зателефонуйте їм і скажіть що ми його веземо в обласну лікарню.
Марійка позитивно махнула головою… хвилини через три швидка поїхала, а дівчина не знала, як про це сказати його рідним, у неї в руках його мобільний, вона подивилася останні виклики і не повірила очам, це був її номер, але мабуть він не встиг… вона рішуче знайшла в телефонній книзі номер мами, але подзвонити не зважилася, не телефонна це розмова і Марійка поїхала до його дому.
Близько двору стільки машин, гостей, і Катя в білій сукні мило всім посміхається. Марійка в старих джинсах і кофті покликала Катю і маму Марка. Вона не знала як сказати… опустивши очі і заплакавши вона стала говорити тремтячим голосом: -Мммарккк, він в авваріююю потрапив… і Марійка заридала, а Катя і мама теж заплакали, мама стала питати: Марійко, куди його повезли?
– В обласну лікарню.
Незабаром про це всі дізналися, сіли по машинах і поїхали, залишивши тільки Марійку, вони ж не знали, що саме вона знайшла його, але це й на краще. Обезсилена вона приїхала додому і все ніяк не могла повірити в те, що трапилося, а його телефон був у неї. Вона звичайно не стрималася і переглянула в ньому все, його СМСки, які він висилав Каті, їхні спільні фотографії, її фотографій не було в його телефоні і Марійка зрозуміла що Катя і Марк люблять один одного.
На наступний день вона поїхала до лікарні віддати телефон кому небудь з рідних, коли підійшла до палати, поруч з нею сиділа змучена мати і батько. Марійка тихо промовила; Привіт, н… як він …. ???
– Лікарі сказали, ще б трохи і вони його б не врятували, сказали, що добре що швидку викликала якась дівчинка, яка навіть не побоялася полізти за ним в машину, але ж там був витік бензину… Господи … дякую тобі за те що є ще люди… мама заплакала, батько став її заспокоювати, Марійка знову через пару хвилин запитала: – А що у нього? Тут відповів батько, мати не могла цього сказати-у нього хребет пошкоджений і є побоювання, що він не зможе ходити.
Тут з очей дівчини потекли сльози, вона ледь чутно відповіла – все обійдеться, я впевнена все буде добре, він буде ходити… і раптом мама Марка встала і підвищивши голос на Марійку сказала: – Що ти робиш, вистачить, перестань, ти не бачиш і так погано…
Марійка не очікувала, вона нічого не сказавши простягнула його телефон… і пішла. Марійка розуміла, вона їм ніхто, у них є Катя, а вона так, ніхто.
Минали дні. Марійка сиділа вдома, майже нічого не їла, стала блідою, все переживала через Марка, а їхати туди боялася, тоді вона вирішила поїхати вночі, подумавши що там нікого не буде. Але коли вона знову підійшла до його палати, зрозуміла що помилилася: сиділа мама і майже дрімала.
Марійка розуміла, що її все одно до нього не пустять, тоді набравшись сміливості, сіла на лаву що стояла на проти і опустивши голову закрила обличчя, але через хвилин 15 вона почула: – Катя, Катя… тільки як дізналася що Марк не зможе ходити так і заявила нам, що чоловік інвалід їй не потрібен і пішла, а як це тепер сказати Марку не уявляю, я ж так і думала, що ця дівчинка так зробить, але зла на неї не тримаю, розумію це ж важко…
Минуло кілька днів, Марійка намагалася майже завжди після навчання забігти провідати Марка і почути хоч що-небудь радісне від лікарів, наприклад що він прийшов в себе. І ось черговий похід до Марка, біля палати кілька чоловік, вона підійшла і запитала: – Любов Петрівна, а що трапилося?
– Він прийшов до тями, прийшов до тями…
Вона обняла Марійку і показала їй на палату. Закривши за дівчиною двері. Любов Петрівна здавалося, зрозуміла, що Марійка любить Марка. Марійка стояла біля дверей.
– Привіт, Марк.
Марк слабким голосом
– Привіт, ти йди сюди сідай, чого там стоїш.
Марійка слухняно сіла і запитала
– Як ти? Марк?
– Марійко, чого ти, я все знаю…
Марійка злякалася
А він продовжив
– Мені мама сказала, що це ти мене врятувала, я так вдячний тобі, Марійко, просто не уявляю якби не ти…
Марійка відповіла
– Так, це так, так би кожен поступив, хто б повз їхав.
– Але ти ж не знала де я, ти все відчула, що я потрапив в небезпеку…
Марійка опустила очі і нічого не стала додавати.
– А Катька, ех Катька, я думав вона мене любить, а тепер розумію, що мама була права, тільки я не вірив, дурень.
– Ну, її можна зрозуміти… прямо на весіллі, вона ще повернеться, як тільки все вляжеться… все буде добре.
– Марійко, чому ти так віриш в краще, всім допомогти хочеш?
– Я вже не хочу, щоб з нею у нас було добре! Зрозумів, що не люблю.
Настала пауза, Марійка вставши зі стільця сказала
– ну добре, піду я, нехай мама твоя побуде з тобою…
– Ти прийдеш завтра?
Марійка повернулася, кивнула головою і пішла. Тепер вона розуміла, що у неї знову з’явилася та надія, якою вона марила чотири роки, надія бути поруч. Минав час, Марійка кожен день була у Марка, він на диво лікарів швидко одужував і радів кожному приходу Марійки.
Вона всіляко намагалася його підбадьорити, розвеселити, здавалося, що Марійка була для нього кращими ліками. Як щаслива була Марійка. Вона вірила що Марк ходитиме.
Минуло півтора місяці з моменту ситуації, Марко вже сидів в інвалідному кріслі, робили масаж, він сам робив вправи, немов, заново навчитися ходити. Він теж вірив, бо вірила Марійка. Але одного разу дівчина після навчання не зайшла до Марка, він спочатку думав що вона спізнюється, але минав час, а її все не було, слухавку вона не брала, Марк так розхвилювався, що лікарі зробили йому укол.
– Де ж вона?
А Марійка не прийшла, бо у неї сталося горе, у неї пішла з життя мама, зупинка серця… Марійка від цього стану не могла говорити. На наступний день Марку про це сказала мама і він наполегливо оголосив: – Я повинен бути з нею, як колись вона була зі мною. Мама все розуміла і вони з батьком відвезли його на кладовище.
Марійка була там вже одна, стояла на колінах, але не плакала, сліз вже не було. Марка вивезли на вулицю, а батьки залишилися в автівці. Марк закричав
– Марійко!
Вона обернулася, але він не побачив тієї посмішки, яку вона дарувала при кожній їх зустрічі, в її очах була безодня.
Марк наблизився ближче, і не впевнено обнявши її за плечі, не сказавши ні слова, просто знаходився поруч, а Марійка не витримавши кинулась йому в обійми і заплакала, тепер він розумів навіщо вона всіх заспокоює, і став їй тихенько шепотіти:
-Мила Марійка, не плач, не треба, я розумію важко, але я не хочу бачити твоїх сліз, не хочу. Марійка мовчала, вона просто втратила голос, подивилася йому в очі ніби хотіла показати, що у неї крім нього нікого немає.
Марк притиснув її до себе і сказав:
– Марійко, я без тебе пропаду, я не буду без тебе жити, чуєш, ти мені потрібна… і я теж тобі потрібен, я знаю…
Марійка піднялася з колін і вони віддалилися, вона везла його по асфальту, не стримуючи сліз, вони мовчали, але прекрасно розуміли один одного.
Бідна нещасна Марійка, стільки болю їй довелося пережити, і ось це маленьке диво, знову дало їй сенс жити, жити для Марка. Жити щоб допомагати йому в усьому, жити щоб любити його.
Через якийсь відрізок часу Марк зробив пропозицію Марійці і подарував ту саму обручку, яку вона сама колись вибирала і Марк одягнувши її на палець, сказав:
– Вона повинна була стати твоєю з самого початку, це доля.
PS:Як говорить Марійка: Все буде добре, навіть якщо життя вас ламає, не варто здаватися, треба тільки чекати, як чекала Марійка.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
