Марія більше не могла на те все дивитись. Тут самій не добре, а поруч – таке. Мусила у персоналу до іншої палати проситися. Те, як доглядали бабцю Василину її діти, дивувало усіх.
На сусідньому з Марією ліжечку лежала малесенька бабуся Василина. Учора старій стало зле. Сьогодні її привезли діти, ні говорити, ні рухатися самостійно вона не могла. Лиш мукала щось схоже на слова. Але не це було найгірше. Тут таких, як старенька Василина, було багато. Ставлення дітей до старої ошелешувало людей.
Всю ніч біля ліжка чергував син. Марія прокидалася від мичання старенької. Син сидів поруч і тримав маму за руку – ідилія. Але щойно Марія поринала в тривожний сон, знову ці звуки. Так ніч і пройшла безсонною.
“Вдень відісплюсь, – подумала Марія, – Але ж і пощастило старенькій, діти, як люблять! Брат із сестрою вдвох хотіли біля матері залишитись. Але персонал не дозволив, тому на ніч залишився лише син.
Після огляду спеціалістами Марія заснула. Але знов оте бабчине мичання не давало спокою. Відкривши очі, Марія побачила, що біля старенької вже донька. Нахилившись низесенько, жінка щось шепотіла мамі на вухо. Марія розчула лише останню фразу: «Все тобі пригадаємо!».
Якось недобре на душі після того у Марії стало. Пильніше почала придивлятися до того, що коїлось поруч. Матінка Божа! Та стареньку від доньки боронити потрібно було! Користуючись тим, що та ні говорити, ні рухатися не могла, дочка ходила біля матері кругами лиш з однією ціллю – ущипнути посилніше або штовхнути.
– Я наряд зараз викличу, якщо ви не припинете. Вона і так ледь жива, а ви ні вдень ні вночі їй спокою не даєте. Води їй дайте, вона ж так просить! – сказала Марія незнайомці.
Та після Маріїних слів аж підскочила, сльози градом по її щоках покотились:
– Це лиш крихта з того, що вона заслужила. Немає їй прощення ні на цьому, ні на тому світі. Ви не дивіться, що вона така оце маленька і беззахисна. Якби хто знав, що ми, її діти, через неї пережили. Я в десять років з дому до інтернату сама попросилась. Усе тамтешнім працівникам розповіла, а мені не повірили. Віддали назад матері, ще й пожаліли її, мовляв, донька у вас казкарка, таке вигадала! А вона усім довкола посміхається, на людях добра і мила, а вдома… Ви спали навколішки на гречці? Та в мене жодного цілого пальця на руці немає, так вона мене писати вчила. Нічого, мамо, – поглянула вона на стареньку, – Ви трошки відійдете, трошки сил наберетесь і ми з братом вас додому заберемо. Тільки тепер не ви нас, а ми вас виховувати будемо. Вашими ж методами.
Марія не змогла мовчати, усе розповіла персоналу і попросила перевести її до іншої палати. Їй, звісно, ніхто не повірив, адже донька і син так гарно доглядали маму. Трохи згодом МАрія написала заяву у відповідні структури, але на тому і все. Як склалася подальша доля старенької Василини, їй не відомо.
Автор – Анна Корольова
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
