Марія вийшла заміж юною, за коханого чоловіка, народила прекрасну дочку Улянку. Та сімейне життя не надто вдалося. Чоловік не цінував того, що має. Вона, молода, освічена дівчина з вищою економічною освітою влаштувалася на роботу економістом-бухгалтером. І овдовіла раптово.
Роки йшли, Улянка підростала, і Марія почала думати про те, щоб влаштувати особисте життя. Ще молода, та й треба піднімати на ноги дитину. Почала зустрічатися з хлопцем. Знайомі вони з Назаром були давно, вирішили спробувати йти по життю разом. Все було красиво і мило. У нове кохання поринули обоє з головою. Справили весілля. Народилася ще одна донечка, Надійка. Батьки обожнювали обох дівчаток.
Ніщо не віщувало чогось недоброго. Але буквально за кілька років Назар пішов з життя. Залишилася Марія з двома дітьми.
Печалі молодої жінки не було меж. Як прожити самій? Усі переживали за Марію. Але сталося так, що все-таки вона знайшла свою справжню долю.
По роботі Марії доводилося часто виїжджати в район. В одне з таких відряджень і познайомилися. Андрій одружений, але своїх дітей у тій сім’ї не було, не виходило. Дуже хотіли Андрій з дружиною повноцінну родину, навіть вирішили взяти дитину з дитячого будинку. Все вийшло, усиновили. Але випадково зустрів прийомний батько вже двічі вдову Марію. Закохався, почали зустрічатись. Дружина дізналася. Було багато розбірок, суперечок. Але з сім’ї Андрій таки пішов.
Люди тоді розділилися, адже можна було зрозуміти обох жінок. Перша намагалася утримати чоловіка прийомною дитиною, адже вони жили разом довгий час, будували сім’ю, плани на майбутнє. Зважитися на такий крок, щоб взяти чужу дитину, не кожен зможе. Друга жінка зустріла кохання після стількох втрат і розчарувань. Офіційно вони Андрій і Марія вирішили не розписуватися з їхніх особистих міркувань. Він перебрався до неї.
За кілька років у сім’ї з’явилася ще одна донечка. Три дівчинки тепер зростали у родині Марії і Андрія. Щастю Андрія не було межі. Він уже змирився з думкою, що рідних дітей ніколи не буде, а тут уже в зрілі роки – рідна дитина, своя спадкоємиця.
Ось так буває у житті. Кожного чекає своє щастя, варто лише дочекатися. Як кажуть, усьому свій час. І хіба можна когось судити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
