— Марко, якщо ти реально віддаси мамі за це все гроші – ці 3000 гривень, я більше ні копійки зі своєї зарплати не потрачу на родину. Годуй дітей, одягай, ще маму свою утримуй. Я буду витрачатися лише на себе. Бо те, що все вона нанесла, мені воно не треба.
Розумієте, недавно свекруха переїхала жити в наше місто, у своєму місті квартиру продала, а в нашому купила. І тепер лазить до нас додому з приводу і без.
А ще в неї манічка акцій. І ось я вчора приходжу додому, а в мене стоять дві сумки і щаслива свекруха на кухні.
Сумки здоровенні, в клітку, і в них повно побутової хімії, якихось порошків, якихось чистячих, якихось ганчірочок, мочалочок, яких вона понабирала по акціях у різних супермаркетах.
І вона то все вже навіть почала розставляти в моїй квартирі. В нашій з чоловіком, бо вона оформлена нас на двох.
Виявляється, всього того добра вона набрала на три тисячі гривень. І сказала чоловіку, щоб він їй віддав.
Але всі ці засоби — вони дешеві, вони неякісні, я такими не користуюся. Я користуюся конкретними засобами, до яких звикла, які люблю, які сама обираю.
Те, що мені нав’язала свекруха, мені не підходить. Я чоловіку так і сказала. У нього зарплата трошки більша за мою. Але при цьому я свою також витрачаю на сім’ю, на побут, на комунальні, на продукти.
Але мене це так заділо. По-перше, нав’язливість свекрухи. По-друге, те, що чоловік погодився їй віддати гроші, хоча ми в неї нічого не замовляли.
От я йому і сказала вчора, що якщо він тільки віддасть мамі ці три тисячі, бо він сказав, що віддасть після зарплати, то я більше зі своєї зарплати ні копійки на сім’ю витрачати не буду. Лише для себе.
От від учора ми з чоловіком і не розмовляємо. І я чекаю його зарплати. Віддасть він мамі гроші чи ні?
Увечері Марко нічого не відповів. Просто знизав плечима і тихо сказав:
— Як знаєш.
Я кипіла. Він справді не розуміє, що це питання принципу? Це наша сім’я, наші гроші, і свекруха не має права так втручатися. Та й кому потрібні ті акційні порошки?
Ранок почався важко. Ми мовчки снідали, кожен дивився у свою тарілку.
Марко, як завжди, зібрався на роботу, накинув куртку і вже на порозі буркнув:
— Подумай спокійно.
Що він мав на увазі? Я ж спокійно думаю. Тільки більше злюся. Цей день я провела, як на голках. Думки крутилися лише навколо цього.
Моя подруга Оля, якій я поскаржилася, спробувала мене заспокоїти:
— Ну, не переймайся так. Можливо, він таки не віддасть гроші. Поговоріть, коли охолонете.
— Якщо він віддасть, це буде просто зрада! — сказала твердо я. — І не треба мене заспокоювати.
Оля, як завжди, лише співчутливо зітхнула.
Коли Марко повернувся з роботи, я одразу побачила, що він чимось стурбований. Увечері, коли діти вже лягли спати, він підійшов до мене на кухні.
— Давай поговоримо, — почав він.
— Ну? Віддаси гроші? — перебила я.
— Ні, не віддам, – сказав неочікувано для мене він. — Я поговорив із мамою. Сказав, що це була її ініціатива, і ми такого не просили. Вона трохи образилася, але зрозуміла.
— Справді? — перепитала я, бо не вірила, що він так зробив.
— Так, — кивнув Марко. — Але я хочу, щоб ми не сперечалися через це. Мені теж не подобається, коли вона втручається, але це моя мама.
Я мовчала. Десь у глибині душі я відчула полегшення.
Але я ще не вирішила остаточно, чи варто пробачити йому цей конфлікт. І свекрусі її витівку. А як би ви зробили?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.