Марто, я не дозволю тобі життя змарнувати з Михайлом. Я видаю тебе заміж за Степана. Жінки його давно на тому світі немає, він багатий, та й вже руки твоєї попросив. – Будь ласка, таточку, тільки не це. Він же старий для мене! – Який старий. Він мого віку, в розцвіті сил. Ти з ним будеш, як за кам’яною стіною. – Весілля було шикарне. – Нехай всі бачать, за кого моя дочка заміж іде!
Сьогодні нам це здається малоймовірним, але колись, шлюби, влаштовані батьками, були звичним явищем. Майно відігравало головну роль. Моя бабуся жила в такому союзі. Вона ретельно приховувала коротке кохання, яке пережила майже пів століття.
Цього дня ми готувалися до свята. Мама і тато разом прожили 25 років. Наша бабуся, хоча вже й зовсім старенька, та як могла, допомагала нам у підготовці. У всіх тоді був гарний настрій. Ми жартували і сміялися.
– Любі мої, як добре, що ви, та ваші діти, мої онуки, одружилися по-любові, – зітхнула вона. – Я віддала стільки років зовсім не коханій людині, – сказала вона. – Сьогодні цього ніхто не уявляє.
І ось, затамувавши подих, ми почули історію одного кохання та одного нещасного шлюбу.
Батько бабусі був мельником. У нього був один син, який успадкував млин, і п’ять дочок, бабуся Марта була старшою. У них все було непогано, але, як з’ясувалося, батько сильно хвилювався за долю своїх дочок. Він весь час думав, як би зробити так, щоб кожна з них вдало вийшла заміж. Марта про це навіть не думала, адже вже давно була закохана у хлопця з сусіднього села – Михайла.
– Марто, я більше не хочу бачити тебе з тою біднотою, – сказав батько. – Він живе і мріє, щоб ти вийшла за нього заміж, а я даю тобі велике придане.
– Але ж тату, він не хоче ніякого приданого. Він кохає мене. Ми просто хочемо бути щасливі разом, – тихо сказала Марта.
– Ми скоро одружимося. Ми любимо одне одного, якось дамо собі раду, багато людей живуть набагато гірше!
– Я сказав, так не буде, – сказав батько.
– Я не дам тобі приданого в такому випадку. І взагалі, не дозволю вам зробити таку помилку. Щоб потім ти все життя шкодувала? І звинувачувала у всьому мене? Ні, ніколи!
– Марто, у мене для тебе є наречений, – оголосив батько під час недільного обіду. – Фермер Степан, дружини його вже немає на цьому світі, не бідний, попросив у мене твоєї руки!
– Татусю, татусю, будь ласка, я не хочу, – почала лити сльози Марта. – Він старий, і я його не люблю!
– Старий, який старий… йому стільки ж, скільки мені, він чоловік повен сил!
– Тато правий, Марто, – встала на його сторону мати. – Любов з часом прийде. Зате тобі не потрібно буде думати, де взяти гроші, щоб прогодувати своїх дітей. Ти обов’язково будеш з ним щаслива.
Потім все було як в тумані.
Одного разу Марті вдалося таємно зустрітися з Михайлом і сфотографуватися на прощання.
– Я буду продовжувати думати про тебе, Марто, – він прощався з нею зі сльозами на очах, а потім пішов на службу в інший кінець країни.
Марта таки вийшла заміж. Весілля було красиве, багате.
– Нехай усі бачать, що фермер одружується з моєю донькою!
А потім прийшло повсякденне життя – життя, сповнене принижень. Грошей у фермера було досить, але він був жадібний. Марта повинна була піклуватися про господарство, а також годувати худобу та допомагати в полі.
– Мамо, мамо, поверни мене додому, – Марта зі сльозами на очах прибігла до матері. – Дивись… Степан мене ображає!
– Просто повернися до чоловіка, доню, – безкомпромісно сказала мати. – Доля нас, жінок, піклуватися про чоловіків і дарувати їм дітей. Інакше буде, коли у вас будуть діти.
Але діточок все не було. І це було каменем спотикання. – Ти не можеш подарувати мені дитину, – сердито сказав чоловік Марті.
– Я хочу на кінець то стати батьком! Друзі сміються з мене, що я нічого не вмію, раз у мене нічого не виходить, – вигукнув він на Марту.
Одного вечора, коли вона пішла годувати свиней, з-під сусіднього сараю вийшла знайома постать.
– Михайле, що ти тут робиш? А якщо тебе хтось побачить! Ти мусиш піти!
– Я чекаю на тебе, Марто, я знаю, що твій фермер пішов у поле, – посміхнувся він. – Я прийшов попрощатися, я їду – назавжди. Прощання було найкращим часом для Марти.
Наступного місяця жінка дізналася, що чекає дитину! Коли на світ з’явилася Богданка, фермер бурчав, що у нього немає спадкоємця, а лише дівчинка. Але врешті він змирився.
Степана не стало через вісім років після її появи на світ. Михайло не обманув. Він таки поїхав назавжди. Марта більше ніколи не виходила заміж, і вона залишились наодинці з Богданкою.
– Богданко, я не могла більше цього приховувати, вибач мене – бабуся звернулася до моєї матері, яка була здивована почутим.
– Мамо, ти маєш на увазі, що мій батько не був моїм батьком?
– Ні, не був! Дивись, ти маєш усмішку свого батька, Михайла. У мене залишилися тільки ви і ця фотографія, – сказала вона, витягуючи пожовклу фотографію з альбому, де поруч стоять двоє молодих людей, які за обставинами долі, так і не зустрілись більше.
Фото ілюстративне
