Мого другого чоловіка в дім привів перший…
З Євгеном ми прожили п’ять років. Сама я сирота, при живих то батьках, але це вже зовсім інша історія. Виховала мене бабуся по батьковій ліній, і я їй дуже за це вдячна.
З Євгеном нас познайомили спільні друзі. Не скажу, що він був ідеальний, але і не поганий. З його складним характером я просто навчилась жити. Через два роки в нас з’явилася донечка.
Чоловік працював далекобійником, тому його часто не було дома. Грошей нам вистачало, жили ми на квартирі, яку мені заповіла бабуся.
Одного разу, пам’ятаю цей день, як сьогодні, на дворі лив дощ. В квартиру зайшов мій чоловік зі своїм співробітником, вони до нитки були мокрі (зламалась машина, і вони ремонтували).
Євген попросив приготувати Артему змінний одяг. Я все зробила, накрила на стіл. Ми довго сиділи і я слухала їх спільні історії про поїздки.
До сьогодні пам’ятаю ці пророчі слова Євгена.
– Марто, якби щось зі мною трапилось, то Артем буде найкращою мені заміною. – того вечора ми просто посміялись над його словами.
В цей прохолодний день мені було якось не по собі. Соломійці тоді було лише два рочки, вона плакала без причини, а я не знаходила собі місця через дивне хвилювання. Євген мав до вечора вже повернутися з двотижневої поїздки. Ближче 18-ї мені зателефонував той самий Артем.
– Ти повинна бути сильною… Так сталося…
В той момент міні наче земля пішла з-під ніг.
– Як жити? Що робити далі? Я залишилась на цьому світі зовсім одна з маленькою донечкою на руках.
Якби не батьки Євгена та Артем, не знаю, чи впоралась би сама.
Якось день за днем, тиждень за тижнем, Артем став частенько до нас навідуватися. Він допомагав фінансово і морально.
Багато моїх знайомих та сусідів засуджували мене за цей вчинок, адже буквально через три місяці, як не стало мого чоловіка, я стала жити з Артемом. Він був, і залишається таким чуйним, ніжним. Він повна протилежність мого Євгена.
З тієї роботи я попросила його піти. Я дуже боялася, що все це може повторитись і з ним. Артем влаштувався менеджером в компанію, яка знаходилась поруч з нашим будинком.
Через рік в нас з’явився синочок. Мої свекри якраз не проти Артема, бо вони познайомились з ним, і зрозуміли, який він чудовий. Вони частенько забирають Соломійку до себе в село. Ми живемо однією дружньою сім’єю.
Єдине, що мене засмучує, це розмови моїх сусідів та знайомих, вони досі не поважають мого вчинку.
– Ну як так? Хоча б рік почекала після того випадку чоловіка…
Я вже змирилася. Нехай говорять. Головне, що всі ми щасливі.
Впевнена, що Євген тішиться за нас з небес, адже це була його воля…
Автор – Наталя У
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття, поділіться з друзями на facebook