Вертаючись з обіду, Марина розказала мені про свою сестру.
– А я відмовилася від спадщини. На користь сестри, – поділилася моя знайома, Марино.
Марина живе у Львові, у неї сім’я: чоловік, дитина, іпотека, яка буде з ними ще десять років. Подружжя обоє працює з ранку до вечора, щоб швидше розплатитися. Із сином-другокласником їм просто колосально допомагає свекруха. Відвести, привести, нагодувати обідом-вечерею, позайматись — це все на ній.
З понеділка по п’ятницю у навчальний час свекруха живе у них, бо щодня через все місто не наїздишся; у канікули бере онука на дачу. Свекрусі, звичайно, чудова: такої бабусі, як вона нині не знайдеш.
Не тільки з дитиною від і до, а й їжу готує, і будинок більш-менш підтримує. Марина приїжджає з роботи пізно, сил уже ні на що не лишається. Чоловік теж оре щосили на двох роботах.
Втім, Марина не скаржиться, вважає, що вони живуть добре. Ну подумаєш – без відпусток та ресторанів, це не біда. Ось за кілька років розплатяться за квартиру, тоді все буде. А зараз треба всім потерпіти.
Кілька місяців тому у Марини раптово не стало мати. У маминій квартирі мешкає зараз сестра Марини з двома дітьми, чоловіка нема. Переїхала до матері після, як з чоловіком сталася біда, кілька років тому.
Марина сестру дуже шкодує: у житті тому категорично не щастить. Грошей завжди бракує, на роботі то недоплатять, то скоротять. У сина перехідний вік, вчиться погано. Дочка на початку, раніше за нею бабуся наглядала, а ось що буде тепер. Ще й здоров’я не дуже.
— Не на вулицю ж їх виганяти! – відмахується Марина. — Куди вона з двома? До кімнати в комуналці? Сама ніколи собі квартиру не купить. А ми не без даху над головою. І у мене ситуація куди краща У мене і чоловік хороший, і свекруха допомагає, і дитина одна. Не буду нічого ділити! Їм потрібніше.
– Ну ти даєш! — сварю її. — Їй потрібніше, а тобі? Ти не працюєш до пізна, дитину тижнями не бачиш, ходиш в одних джинсах взимку і влітку, підробітки вистачаєш, поки сестриця твоя вдома сидить, шкодує себе? Чому ти не хочеш пошкодувати себе та своїх близьких? Діли спадщину за законом!
– Мені простіше! – відмахується Марина. — У мене чоловік є, дитина всього одна, свекруха допомагає. Я молодша і здоровіша за сестру, вона з дитинства у нас слабка і болюча. А найголовніше — не хочу псувати стосунки з сестрою! Адже ми з нею єдині близькі люди залишилися. Більше у нас нікого!
А я ось думаю: відмова від спадщини на користь тих, кому «потрібніша» — це правильно? Марина – молодець?
Чи справді треба було ділити спадщину за законом, без сантиментів, думати про себе та свою дитину насамперед?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
