В житті всяке буває. Багато хто робить помилки: іноді випадково, іноді по дурості. Кожен із нас прагне бути щасливим. Але все ж таки, чи варто брехати заради свого щастя?
Костянтин забрав карту своєї дружини з лікарні та поїхав до приватної клініки. На реєстратурі довелося розповісти всю правду, інакше просто не хотіли віддавати карту.
Вони із дружиною разом уже три роки. Марині 27, Костянтину вже 30. Вони не стали робити пишне весілля, лише посиділи у кафе з парою трійкою друзів.
Тільки ось вона ніяк не хотіла познайомити його з батьками, посилаючись на те, що мають погані стосунки. Також не хотіла дитину.
Через якийсь час Марина пройшла обстеження і з’ясувалося, що вона не може мати дітей.
Але він її дуже любив, тому не хотів так швидко здаватися. Пропонував взяти прийомного малюка, але вона все одно відмовлялася. І ось нещодавно чоловік знайшов лікаря, який спеціалізується на цьому, він то й попросив принести карту дружини.
Костянтин не став говорити своїй дружині, щоб та не хвилювалася, бо лікування потребувало великих грошей. Отож і вирішив зробити дружині сюрприз на новий рік.
Тільки от він не чекав такого повороту. Лікар раптом сказав, що Марина абсолютно здорова і вона вже має дитину — дівчинку, яку народила 5 років тому. Чоловік не міг у це повірити. Почувався приниженим і дурнем. Він стільки місяців працював, щоб оплатити це лікування, а тут на тобі!
Коли він прийшов додому, Маринка була у гарному настрої, готувала святковий стіл, цього року вони збиралися зустрічати новий рік лише вдвох. І була здивована, побачивши його таким розчарованим і злим. Одразу ж почала ставити запитання.
Костянтин не хотів нічого з’ясовувати. Просто сказав: “Навіщо ти брехала мені всі ці роки? Іди!” Марина відразу зрозуміла в чому річ і не стала сперечатися, щось пояснювати. Сталося те, чого вона найбільше боялася. Він якось дізнався правду. Вимкнула духовку, одяглася і мовчки пішла, зачинивши за собою двері.
Вона відчувала порожнечу всередині, яку навіть зимовий холод не міг би заповнити. Марина просто крокувала куди очі дивляться і дуже хотіла б цієї хвилини розчиниться в цьому бурані.
П’ять років тому вона вийшла заміж і чекала дитину. Але після народження дитини чоловік став зовсім іншою людиною і весь час звинувачував її, говорив, що дитина не від неї.
І його мама Маринку відразу не злюбила, можливо, вона теж була до цього причетна. У результаті він став гуляти, пити, пропадати. Як би важко не було, Марині довелося втекти від нього.
Тому що неможливо було жити там, де не люблять тебе та твою дитину. Батьки вмовили її, залишивши дитину їм, поїхати в інше місто на роботу. Вона погодилася, хоч і не хотіла. Її чоловік все одно не дав би їм жити, тим більше у такому маленькому місті.
Потім вона познайомилася з Костянтином. На початку стосунків він казав, що не прийняв би жінку з чужою дитиною. Тому вона не почала говорити про свою дочку, до якої постійно їздила відмазуючись відрядженнями.
І дітей вона не могла завести, бо взагалі перестала б їздити до неї. Вона чи боялася втратити Костянтина, чи боялася того, що знову з нею станеться те саме, як з першим чоловіком.
Так, вона сама у всьому винна. З самого початку. Не треба було брехати Костянтину чи зовсім треба було забрати доньку до себе, якось та й вижили б. Вона спочатку знала, до чого це приведе, але так і не змогла у всьому зізнатися.
Марина навіть не встигла прокинутися від своїх глибоких роздумів.
Хтось прибіг ззаду і міцно обійняв її. То був Костянтин. Він вибачався за те, що вчинив не по-чоловічому — піддався емоціям і навіть не вислухав її.
І ще додав: “Ми ж сім’я. Що б не трапилося, ми повинні спробувати подолати труднощі, спробувати зрозуміти один одного, хоч би як це було важко. Інакше навіщо все це потрібно тоді починати. Я дуже тебе люблю!” Маринка не змогла стримати сльози.
Тільки справжнє кохання може пробачити помилки. Можливо вони розлучаться. Може, стануть ще ближчими, заведуть дітей.
Тільки Марина все своє життя буде чесною по відношенню до всіх, тому що їй довелося дуже багато пережити, щоб зрозуміти це. Щоб зрозуміти, що все це було кохання. Яка таїться у глибині кожного з нас.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
