Марині Валентинівні зовсім трохи за п’ятдесят, але виглядає вона старшою за свої роки. Одягається дуже скромно, речі носить роками. У перукарні не буває, не стрижеться і не фарбується, зворушені сивиною волосся збирає в акуратний пучок, косметикою не користується, нігті стриже коротко. Загалом, багато років економить на собі і це помітно.
Єдиний її близька людина – десятирічний син. Так вийшло, що особисте життя у Марини Валентинівни довго не складалося. Хоча начебто дівчиною була симпатичною і чоловіки звертали на неї увагу.
Але все якось не щастило, зустрічалися не ті люди. До того ж, мабуть позначилося мамине книжкове виховання. Загалом, принца Марина не дочекалася, в рік свого сорокаріччя один за одним поховала обох батьків і залишилася в чотирьох стінах абсолютно одна на білому світі.
Напевно, це і підштовхнуло до рішення – народити для себе.
– З глузду з’їхала! – зітхали подруги. – Марін, ну адже вік уже! Ти все життя прожила без дітей, навіщо зараз? Нудно – собачку заведи! Дитину ще ростити треба, багато років! Та ще в наш час, ростити так, щоб не гірше інших. Як ти одна його піднімеш? У повній сім’ї – це буває непросто! Взагалі, чим ти думаєш? У тебе ні накопичень, ні захмарних прибутків, єдиний плюс – квартира своя. Ну і навіщо злидні?
Мабуть, в результаті таких розмов Марина Валентинівна твердо вирішила – викрутиться вужем, але у її дитини буде все. І ніхто не посміє прошіпеть за спиною, що вона в сорок років і тепер їй нема на що дитині черевики купити…
Синові десять і у нього дійсно є все, і все найкраще. Перший час подруги намагалися віддавати Марині для дитини ношені речі – візьми, мовляв, стане в нагоді, може вдома ходити або під куртку коли-небудь вдягнеш.
Всі подібні спроби Марина припинила раз і назавжди – не потрібно. Хтось і образився, не без цього. Втім, зараз вже всі змирилися і зрозуміли: для сина Марина розбивається в коржик. Щороку возить його на море, купує найсучасніші гаджети, водить в кращу гімназію, одягає виключно в фірмовий одяг та взуття.
Звичайно, дається це все нелегко. Марина вистачає підробітку, економить на собі, вигадує копійки і сяк-так зводить кінці. Втім, ніколи не скаржиться. Син її зростає досить розвиненим, розумним хлопчиком, вихованим і привітним, аж ніяк не розбалуванем.
Намагається вчитися, радувати мати. Він, здається, прекрасно розуміє, чого варто утримувати його на подібному рівні, навчати в цій гімназії, скидаючись на потреби класу і на подарунки вчителям по півзарплати, а потім сидіти ночами над перекладами, аби закрити дірки в бюджеті.
Хоча, як всякий хлопчисько, звичайно, він хоче мати і планшет, і айфон, і піеспі, і ікс-бокс. До того ж у однокласників всі ці речі – само собою зрозуміле. Але, з іншого боку, дивлячись на інших мам, що під’їжджають до гімназії на карколомних авто, в шубах і діамантах, хлопчикові трохи не по собі. Ні, він не те, щоб соромиться своєї немолодої мами в носінні старого пальто.
Проте стискає кулаки і кожен раз зацьковано озирається – якщо хтось із однокласників щось ляпне, треба буде реагувати. А ляпнути можуть запросто в будь-який момент…
– Мам, а давай тобі шубу купимо? – пропонує хлопчик. – І нові чоботи. А?
– Ой, та навіщо мені шуба? – сміється Марина Валентинівна. – Куди в ній ходити? В супермаркет чи що? Та ну, перестань. Ось якби ми жили де морози сорок градусів, тоді так, а тут шуба не потрібна абсолютно… А чоботи у мене ще як нові! Навіщо купувати? Цей рік я їх ще точно доношу, а там, може і ще на рік згодяться…
Хтось вкладає в нерухомість, скорочується в усьому, щоб виплатити кредит і в старості зажити як за пазухою – Марина вкладає в дитину. В освіту, виховання, в стосунки. Щосили виштовхує пацана в життя кращу, ніж у неї самої. Вкладає все, що є, без залишку. І хоча всім каже, що не сподівається ні на який дивідент – насправді звичайно ж сподівається…
Тільки права чи вона сьогодні, що зовсім не звертає увагу на себе?
Може, якби в неї шуба, укладання з манікюром і вид дорогою і доглянутої жінки, вона допомогла б синові набагато ефективніше?
Літня мама, сильно економить на собі, сильно псує імідж дитини в очах однолітків – адже, що там говорити, навіть дорослі у нас зустрічають людей по одягу, а вже діти – тим більше!
Або це дурниці, не варті уваги: діти не будуть обговорювати чужих мам і взагалі не звернуть на зовнішність уваги?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
