Маринка була рудою до неподобства і ледачою. Хоча зазвичай буває, що десь убуде, а десь – прибуде. Але не в цьому випадку. Сидить в телефоні цілими днями і мріє про принца. І часом шукає його в соціальних мережах, як і всі нинішні красуні, охочі все і відразу.
Якось запросив її на побачення кавалер. Ну не відразу, вони до цього місяць поспілкувалися віртуально, і ось вирішили зустрітися.
По фото всі начебто красиві, там і фотошопом можна виправити щось зайве.
Прийшла Маринка в парк, сидить і чекає свого Дениса. В руках телефон, на голові червона модна кепка. У сонцезахисних окулярах, бровки густі фарбовані, напомажена вся така, духами пахне.
І те, що було на фотографії, дуже відрізнялося від тієї красуні, що зараз чекала Дениса.
Через якийсь час прийшов хлопець з букетом квітів і з великими надіями.
Він відразу зрозумів, що і до чого. Мовчки подарував квіти і, пославшись на телефонний дзвінок начальника, ретирувався в невідомому напрямку.
Залишилася Маринка з букетом квітів сама. Довго простояла вона, роздумуючи над поведінкою Дениса. Зі сльозами на очах прийшла додому. Мати її обняла і почала заспокоювати.
– Мамо, я не красива? – Запитала Марина.
– Красива, ти ж моя принцеса, – спробувала її заспокоїти мати.
– Чому так все? Чому мені так не щастить?
– Ще не час, все у тебе буде. Ти ж у мене не квашня?
– Квашняяя, -розплакалася Маринка.
– Ну може, зовсім трохи-трохи! – сказала її мама, якій їй вже набридли такі сльози.
– Ну, мамо…
– Пора за розум братися, а то від твоїх побачень тільки сльози!
Маринка проплакала на плечі у матері до ранку, а наступного дня пішла в салон краси, прибирати свої веснянки. Зробили з неї цукерочку, хоч на час, але все ж красуню.
І виходячи з салону, спіткнулася Маринка і полетіла прямо на молодого хлопчину. Прямісінько головою йому в живіт, він втримався і її втримав. Познайомилися. Почали зустрічатися. Маринка змінилася, лінь зникла, на її місце прийшла любов.
Через пів року весілля справили.
Після весілля Андрій її попросив не користуватися так часто косметикою і не прибирати більше веснянки.
– Але я ж як буду виглядати, як морквина! – почала Маринка.
– Ти моя дружина, а не морквина. Кохана дружина. І я люблю твої веснянки, з дитинства мріяв про таку як ти. Руду, з веснянками і блакитними очима.
Одним словом, живуть Андрій і Маринка, все у них добре і дітки вже народилися; дві руді дівчинки…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
