– Маринко, давай так: ти поговориш з бабусею, і поясниш, як добре їй буде в такому будинку, словом, підготуєш до “райського життя”, а я тим часом все організую, оплачу. Всім же буде добре. А найбільше нам. Ти ж уявляєш як зі старими людьми важко? Тим більше, цей запах. Ні-ні і ще раз ні! Вибирай, або вона, або я. – І Маринка вибрала
– Люба моя, я все розумію, твоя бабуся хвора, залишилася одна, без діда. Але чому вона повинна жити саме у нас?! Нехай живе у твоєї мами, вона все одно не працює, сидить дома. А у нас може дитина буде, не вистачало нам тут ще однієї голови!,- сказав Григорій, чоловік Марини
– Як ти можеш так її називати? Це моя бабуся! Рідна і кохана. Вона завжди була мені як подруга і як підтримка. А моя мама не може їй допомагати, ти ж знаєш, вона після лікарні.
– Які у тебе всі родичі кволі, чого вони всі розхворілися? Давай здамо бабку в будинок для літніх людей? Я все організую, оплачу. Знайдемо кращий, як на курорті буде!
– З тим же успіхом мама могла здати мене в дитячий будинок. Подумай, ну скільки їй залишилося? З таким слабким серцем довго не живуть. Дай їй останні роки прожити в люблячій сім’ї! У нас буде ще все життя щоб пожити без неї. А поки просто потерпи. Та й ти полюбиш її, ось побачиш! Вона чарівна бабуся, з гумором!
– Від старих неприємно пахне! Я не хочу щоб від мого одягу несло таким запахом!
– Ти розумієш, що одного разу твої діти скажуть про тебе те ж саме?
– Мені ще не скоро до цього. А поки я хочу жити нормальним життям, а не з бабулькою.
– Так, ну вистачить. Знаєш що, збирай речі і йди. Моя бабуся дбала про мене все своє життя. А ти хамишь, навіть не знаючи її! Ти ж так і не сходив ні разу до неї в гості зі мною!
– Мені йти?! Ти вибираєш бабусю замість мене?
– Я вибираю сім’ю. Обираю любов і відданість. А ти йди зі своїми дивними пропозиціями.
Григорій пішов в той же день. Марина привезла до себе бабусю і, хоч і сумувала за чоловіком, кожен день розуміла, що вчинила правильно. Бабусі ставало все гірше. Але вона намагалася бути веселою і постійно дякувала внучці за турботу.
Вони згадували дитинство, дідуся, прогулянки по рідному селу… Бабусі не стало через місяць. Вона спокійно заснула, поцілувавши Маринку перед сном. Вона була щаслива, що до її відходу їм вдалося стільки часу провести разом.
Марині дуже не вистачило бабусі. Вона часто ходила до мами, та майже відновилася після недуги. Вона була дуже вдячна, що Маринка дбала про бабусю до самого кінця.
Незабаром Лариса вийшла заміж і її нітрохи не бентежило, що чоловік жив зі своєю бабусею, старою, хворою, але дуже доброю і милою. Вони подружилися і іноді їй здавалося, що це її бабуся дивиться на неї цими старечими мудрим очима…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
