Події в Україні на простому рівні, я б сказала, також – людям до нас діла немає.
До Америки я переїхала пів року тому зі зрозумілих причин. Мені 26 років, не заміжня. От і вирішила спробувати почати красиве життя в новій країні, але грошей звсім мало було. Я отримада запрошення від подруги, яка виїхала кілька років дому до США, працює там і навіть вийшла заміж.
Про те, що відбувається у рідному місті, я дізнаюся від близьких та друзів і дуже переживаю.
Я приїхала майже без власних грошей, бо якраз непередодні в Україні втратила роботу.
Зараз я живу у Стерлінгу, штат Колорадо. Тут живе лише 15 тисяч людей. Основне населення міста – студенти. До речі, тут коледжі нічим не відрізняються від університетів. Єдине, що у першому менше програм, за якими ти можеш навчатися.
Живу я в гуртожитку одного з коледжів – мені дали тут тимчасове житло і харчування. Якщо порівнювати з нашими гуртожитками – це небо та земля.
Найбільше, щоправда, мене обурює американська їжа. Нас годують майже одним фастфудом. Це переважно щось смажене, великі порції хліба. У їдальнях одна картопля – на сніданок, обід та вечерю. Ще багато піци, бургерів.
Найважче їмені було звикнути до харчування у новій країні.
Як на мене, в Америці про Україну й Росію прості люди майже не говорять. А якщо кажуть, то трохи і лише про російську агресивну політику. Вони знають лише Путіна та одне місто в рф – Москву. Про Київ трохи більше.
Коли я тільки приїхала до Америки, найбільше мене вразило, навіть викликало дисонанс, це те, як люди відрізняються від українців. Усі дуже привітні. Якщо людина пройшла повз і трохи порушила особистий простір, вона обов’язково вибачиться. Вибачаються, навіть якщо трохи зачеплять або не встигнуть притримати тобі двері.
Ще тут люди постійно усміхаються, питають, як у тебе справи. Так роблять лише корінні американці.
Наприклад, приїжджі з Бразилії так не поводяться. Наші тим паче. Мене це спочатку лякало. Потім уже звикла до їхнього такого активного спілкування.
Тут переважно люди поважають ліберальні цінності. Пандемію вони, я б сказала ігнорують. У США залежно від штату ситуація з нею відрізняється. Все залежить від політики. Але масок тут ніхто не носить.
Я була у Нью-Йорку. Величезне місто, яке вражає масштабами і шаленими ритмами життя. Я до такого не звикла, у студентському Стерлінгу мені комфортніше.
Я ніколи не хотіла жити в Америці. Хочу побувати у різних країнах і вже потім визначитись із вибором. Зараз активно шукаю нормально роботу, з мовою у мене вже стало краще за цей час. Одне можу сказати достеменно. Якщо переїжджати до США, то розвиватись у науці. Тут це дуже перспективно.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам