fbpx

Матері її батьки купили хороший будинок, дядьку зробили за свій рахунок дорогий ремонт, збудували гараж. Коли дідусь, якого я доглянула, полинув на небеса, вся організація прощання лягла на мене. Після прощання з дідусем все й почалося. Бабуся вирішила продати машину, але ми з чоловіком її викупили. Суму розділили на три частини. Дізнавшись про це, родичі почали говорити, що я досягла свого: забрала машину, влаштувала все, як треба мені, а тепер претендую на будинок. Дядько намагався переконати бабусю якнайшвидше продати будинок і переїхати до нього, але я втрутилася. Зі святом Миколая ні сина, ні чоловіка бабуся не привітала, хоча зазвичай хоча б передавала привіт

Все почалося насправді 18 років тому. Я – перша онука з обох боків. Батьки матері багато приділяли мені уваги. Дідусь пишався навчанням та моїми успіхами. Бабуся підтримувала його і балувати мене не забувала. Мені часто дарували дорогі подарунки, гарний одяг. Це викликало сильну заздрість у матері та її брат. мого дядька.

Коли я закінчила на “відмінно” школу, дідусь підтримав мене у виборі майбутньої професії, намагався полегшити моє навчання різними гаджетами, оплатою орендованого житла і всілякою підтримкою. Коли я здобула у виші червоний диплом, він – єдиний, після чоловіка, хто щиро за мене був радий.

Дідусь ніколи ні в чому мене не дорікав, а навпаки ставив у приклад своїм дітям. Мати моя після школи пішла до ПТУ, але погано закінчила. Дядько мав перспективи стати військовим льотчиком, але його вигнали на 2 курсі за любов до міцних напоїв. Дідусь казав, що це його дуже засмутило, але дітям він допомагав.

Матері її батьки купили хороший будинок, дядьку зробили за свій рахунок дорогий ремонт, збудували гараж. І це не рахуючи фінансової допомоги, якої, природно, ніхто не помічав і приймав як за потрібне.

Два роки тому дідусь дуже захворів. У мене на той час синочку було лише пів року. Діти від батька відвернулися, і всю турботу про нього поділили між собою я і бабуся.

Я приїжджала на інший кінець міста кожні 6 годин щоб зробити процедуру і дати ліки. Моя мати – медпрацівник – на будь-які прохання мене змінювати хоча б уночі, відмовлялася. Вона казала, що на роботі їй всього цього вистачає. Від інших допомогу дідусь не приймав.

Коли він полинув на небеса, вся організація прощання лягла на мене. Бабуся була дуже пригнічена і всім кермувала я. Після прощання з дідусем все й почалося.

Бабуся вирішила продати машину, але ми з чоловіком її викупили. Суму розділили на три частини: дві одразу їй заплатили, і одну пізніше. Дізнавшись про це, родичі почали говорити, що я досягла свого: забрала машину, влаштувала все, як треба мені, а тепер претендую на будинок.

Дядько намагався переконати бабусю якнайшвидше продати будинок і переїхати до нього, але я втрутилася. Я пояснила бабусі, що їй краще жити у своєму рідному домі. До того ж з дружиною дядька вони не ладнають.

Після цього дядько перестав з бабусею спілкуватися, пустив чутку, що я всіх пересварила, щоб “підгорнути” бабусю і забрати будинок собі. Перспектива, звичайно, хороша, враховуючи те, що я живу зараз у будинку батьків чоловіка.

Але, скажу чесно, на таке я й не думала йти. До того ж, усі знають, що ми з чоловіком збираємо гроші, багато в чому відмовляємо собі, щоб зібрати побільше. Ми шукаємо будинок, який підходить нам, вже 3 роки, але поки не сходимося або в ціні, або в розташуванні.

У результаті всі родичі по лінії матері вважають, що мама з бабусею не спілкується через мене, а вони не поділили щось ще коли дідусь здоровий був, що дядько з бабусею теж в конфлікті через мене, бо я не дала бабусі продати будинок. Із сестрами у бабусі теж стосунки зіпсувалися.

На обіді, коли прощалися з дідусем, вони рекомендували купити не готові набори для поминання, а щоб я зробила сама. Ще їм мало фруктів було на столі, не тієї фірми вода, і дуже дорогі костюм і “остання домівка”. На все це я їм просто відповіла, що хто платив, то й вирішував.

Тепер у них образа і на бабусю, що “не приструнила” мене. Після всіх подій у бабусі погіршилося самопочуття, ще й таке в країні коїться – на неї це теж вплинуло.

Щоб її убезпечити від хвилювань, всю тяганину з документами за дорученням проводила я. У результаті вдалося отримати для неї низку пільг, щоб вона ні в чому не потребувала, пенсія стала майже вдвічі вище їх з дідусем спільної.

Ми з чоловіком, часто на шкоду своїм вихідним та особистому часу, возили її по її “хотілки”, аби вона не хвилювалася. Записували до добрих лікарів і туди ж возили.

Зараз ми чекаємо на другу дитину. Все протікає не так, як хотілося б, тому вирішено було не говорити про неї нікому, поки термін не стане більшим. Минулого тижня бабуся лягла до лікарні. Я за першим покликом привезла їй все потрібне. Дзвонила, питала як справи та здоров’я. Потім вона попросила звозити її до магазину.

Так сталося, що ми трохи запізнилися, зібралися їхати на півтори години пізніше. У результаті я вислухала, що дуже погана внучка, що все роблю з корисливими цілями. Також на мене посипалися інші не втішні слова. Я мовчки все вислухала, спитала, чи потрібна наша допомога. Мені відповіли “ні”, і розмова закінчилася.

Зі святом Миколая ні сина, ні чоловіка бабуся не привітала, хоча зазвичай хоча б передавала привіт. Два дні, поки чоловік був вихідний, я займалася будинком, а потім ми поїхали в невелику подорож. Дзвонити нікому не хотілося.

Сьогодні бабуся зателефонувала зі звинуваченнями. Вона сказала, що я – невдячна, досягла, чого хотіла. і тепер чекаю, поки вона піде за дідусем, щоб забрати будинок. Ще нам із чоловіком дорікнули в тому, що ми не змогли приїхати до 8-ї ранку, як вона просила, нам важливіший сон, ніж бабуся.

Виправдовуватись мені не захотілося, тому я просто вислухала її, сказала, що в мене не було ні часу, ні бажання. У відповідь я почула, що у мене не може бути своїх справ, коли є бабуся, що я зобов’язана їй до кінця життя і взагалі раз я всі через мене в конфлікті, то тепер маю їй усіх замінити.

Я на це сказала, що зайнята, чекаю дитину і в такому тоні розмову продовжувати не маю наміру, після чого відключилася. Тепер сиджу і думаю, чи варто далі продовжувати таке спілкування. Чи я повинна стати покірною прислугою для бабусі, адже, на її думку, я всіх від неї віддалила і позбавила її сім’ї?

Чесно сказати, не хочеться нічого. Виходить, що моя доброта і бажання жити добре, досягти всього самостійно обернулися проти мене. За сім’єю, якою вона була раніше, я вже не сумую. Вважаю, що такі родичі нехай тримаються подалі, невідомо, що ще від них можна чекати.

От тільки насправді не знаю, як тепер бути з бабусею, а чоловік мій від усього цього тримається подалі, у мої особисті стосунки не лізе, порад не дає і у спілкуванні з моїми родичами обмежується привітанням. Буду вам вдячна за думки і слушні поради!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page