Настю чоловік покинув. Ось узяв та на розлучення і подав. Думаєте, на зраді її спіймав? А ось і ні. Ні того, ні іншого. А розлучатися все одно вирішив, так.
Ой, а як жили! Будинок серед соснового лісу двоповерховий! І не в темряві-таргану який, а в місті прямо. Вульгарний у неї чоловік тому що. Взяв та й відтяг у приватну власність шматок міського парку.
Іномарок у однієї тільки Насті цілих дві. Джип і ще якась, жах як, кажуть, дорога. І ось це все не знай кому дістанеться. Чоловік точно, як ту липку обдере.
А все чому вона дітей не хотіла. Ось зовсім. Більше того – у неї на діточок справжнісінька алергія була. Ось у когось на котів чи собак, а в неї на дітей.
Настя і сама не знає, як з неї вийшла сама що. В однієї донька, а в іншої і дівчинка є, і хлопчик. Так Настя їх і бачила лише кілька разів. З порога, каже, як зайду до них, то мігрень починається і зуби болять.
Мама Насті теж розводить руками. Начебто, все їй коханої. Ну, батьків своїх теж радувала, треба сказати. У гімназію елітну грошики чималі платили не дарма, на п’ятірки круглі навчалася. Через це і до вищого навчального закладу поступила легко, і роботу потім престижну знайшла. Ага, у компанії іноземної. Комусь робота гірша за каторгу люту, а Настя на свою, що ні день, як на свято йшла. Та що там йшла, летіла! Воно і зрозуміло – презентація, а потім банкет.
Однокурсниці в дітях і соплях. Настя то одній зателефонує, що обговорити по роботі, то іншою. А ті їй про зубки у відповідь. Настя через це злістю виходила як не в собі.
Ну матір із сестрами переживали за Настю, звичайно. Годинник цокає, а вона все в дівках сидить. Так до тридцятника й досиділася. Вони вже думали все. А то раз така й чоловіка, теж за тридцять, знайомитися привела. І він галантний-вихований весь із себе. Прошу, каже, дочки вашої руки і, отже, серця!
Весілля зіграли багате. Одна тільки Настя бабуся була незадоволена. Що це за весілля таке, мовляв, і конкурсів не було, і гірко, гадай, не кричали. Тому, каже, і дітей досі немає. Та хто їх там знає.
А нещодавно Настя матері дзвонить і приїхати просить, та не якось, а от прям терміново. Ну та й помчала. По дорозі вже тільки чогось не передумала, а що насправді сталося, їй на думку не спадало.
Ну зустрілися, привозить її Настя до будинку якогось. Заходять вони в кімнату одну, а там малюк місяців шість у манежику повзає. Настю побачив, рученята до неї тягне і лопоче: «Мама». Тут Таня в істериці зайшлася. Як потім з’ясувалося, він уперше до неї так звернувся – мама.
А як вийшло все. Настя організація її іноземна в рамках благодійної акції до Будинку малюка відрядила. Ну Настя мова сказала, і давай рятуватися. Мігрень, як водиться, у неї почалася. А начальниця її за лікоть і діток дивитись потягла.
Насті що робити, довелося йти. Дивиться – дитина в одному ліжечку лежить і чорними очима її свердлить. І мовчить. Інші-то кричать як не в себе. А це ні. Лежить такий і на Настю дивиться. У вона від погляду того аж мігрень пройшла. Запитує що і як. А їй і кажуть – сирітка він. Сім’я з дачі їхала. Батька, матір, братика та бабусю Бог до себе забрав. А цей чогось тут лишився.
Тетяна до дитини цього потай ходити й почала. А потім і всиновити захотіла. Мати для цього і покликала. Порадитись, так би мовити. А чого радитись тепер. Забирати треба та й усе. Ото Настя і давай документи збирати. Та й чоловікові своє бажання, природно, виклала.
Той спочатку думав, що вона розумом рушила. Робота нехай і цукор, але нервова все одно. У відпустку з’їздити запропонував. А вона своє – усиновимо давай і назвемо Дімою. Ось після цього чоловік на розлучення і подав. Бо він і сам дітей не любив. Йому Настя за те й глянула. Як кажуть, два чоботи пари.
І все складно та добре було, а тут вона з такою образою лютою. Підвела. Вдарила, можна сказати, під дихання. Гірше навіть чим просто взяла і змінила.
А Настя аж розцвіла вся. Всеодно, каже. Та невже не знайдемо ми з Дімкою доброго розумного тата, який і мене буде трошки любити!
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
