Моя дочка Ірина заміжня за Романом вже майже 15 років. Спочатку діти жили на орендованій оселі, час був важкий, допомогти з житлом не могли ні ми, ні свати. Молодь наша виявилася жвавою і від пропозицій жити з нами відмовилися, вирішили окремо, самостійно. Ну, окремо, так окремо, живіть, хто вам не дає.
Минув якийсь час, Ірина моя – у сльозах. Виявилося, свекруха унадилася ходити до них, то приготує щось, то прибере, то погладить. Здавалося б, живи та радуйся, але дочка чомусь не раділа, чому б це? А тому, що її свекруха не просто так сама все це робила, вона чітко вимовляла Роману, що Іра нічого не вміє, це не робить, те не встигає, у цілому господиня ніяка, готує щось неїстівне, на думку свахи.
Іра Ромі жалілася, а той тільки й казав: «Це ж мама, вона якнайкраще хоче».
Свекрусі Галині Богданівні дочка не суперечила, не хотіла взаємини зіпсувати, хоча, на мій погляд, псувати там не було чого, а особисті кордони треба захищати, я так вважаю. Але у Іри ще на було такої сміливості.
Сльози сльозами, а робити щось треба було. Матуся мого зятя просто не давала дітям життя. Я вже не могла на це дивитися. Мені нічого не лишалося, як відвадити свекруху дочки від постійних візитів до будинку Іриної родини.
І ось тоді я сама почала до них ходити, як і свекруха, дочка дзвонить – і я приходжу. Свасі ж, мабуть, важко господарювати на дві оселі, чого не допомогти хорошій жінці, тим більше – недолік мій, що дочка неважна господиня.
Ох і весело стало, оскільки відверто збиткуватися з доньки я їй не давала, а реальних причин зробити зауваження Ірині у Галини не було. Але сваха з упертості далі ходить, хоч видно, що я їй заважаю, носа верне, але ходить!
Далі – веселіше. Зять Роман почав доньці висловлювати, що теща щось зачастила. На що Ірина, навчена мною, відповіла: «Ну так мама ж хоче, як краще, бачить же, як твоїй мамі важко, допомагає».
Зять чоловік розумний, свій комфорт цінувати вміє, зрозумів, що його матуся в будинку буде тільки в комплекті зі мною, і попросив нас обох зі свахою на вихід, мовляв, дякую вам, матусі, але ми якось самі. Приходьте до нас у гості у свята, а так все свої господарство ми самі будемо вести.
Сваха, до речі, потім довго злилася, присягалася Ірині, коли роми поруч не було, що до онуків і на кілометр не підійде. Тільки ось Галина Богданівна не знала, що я цю розмову чую, і була неприємно здивована моєю відповіддю: «Ось і дякую, отже, онуки в мене більше часу проводитимуть. Нічого, все, що не робиться – на краще, дорога свахо!»
Час минув, галину відпустило, зараз там другій невістці дістається. Але мораль усієї цієї життєвої нашої байки така, що на будь-яку дію є своя протидія. І невістка, тобто моя дочка, нічого не втратила від того, що ви образилися та перестали до них ходити, тільки виграла. І я задоволена.
Вже 15 років моя Ірина і Роман гарно живуть, дякувати Богу, тому я думаю, що зробила тоді все правильно.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
