fbpx
життєві історії
Матуся мого зятя просто не давала дітям життя. Я вже не могла на це дивитися. Моя дочка Ірина заміжня за Романом вже майже 15 років. Мені нічого не лишалося, як відвадити свекруху дочки від постійних візитів до будинку Іриної родини. Ірина моя – у сльозах. Виявилося, свекруха унадилася ходити до них, то приготує щось, то прибере, то погладить. Здавалося б, живи та радуйся, але дочка чомусь не раділа, чому б це? Свасі ж, мабуть, важко господарювати на дві оселі, чого не допомогти хорошій жінці

Моя дочка Ірина заміжня за Романом вже майже 15 років. Спочатку діти жили на орендованій оселі, час був важкий, допомогти з житлом не могли ні ми, ні свати. Молодь наша виявилася жвавою і від пропозицій жити з нами відмовилися, вирішили окремо, самостійно. Ну, окремо, так окремо, живіть, хто вам не дає.

Минув якийсь час, Ірина моя – у сльозах. Виявилося, свекруха унадилася ходити до них, то приготує щось, то прибере, то погладить. Здавалося б, живи та радуйся, але дочка чомусь не раділа, чому б це? А тому, що її свекруха не просто так сама все це робила, вона чітко вимовляла Роману, що Іра нічого не вміє, це не робить, те не встигає, у цілому господиня ніяка, готує щось неїстівне, на думку свахи.

Іра Ромі жалілася, а той тільки й казав: «Це ж мама, вона якнайкраще хоче».

Свекрусі Галині Богданівні дочка не суперечила, не хотіла взаємини зіпсувати, хоча, на мій погляд, псувати там не було чого, а особисті кордони треба захищати, я так вважаю. Але у Іри ще на було такої сміливості.

Сльози сльозами, а робити щось треба було. Матуся мого зятя просто не давала дітям життя. Я вже не могла на це дивитися. Мені нічого не лишалося, як відвадити свекруху дочки від постійних візитів до будинку Іриної родини.

І ось тоді я сама почала до них ходити, як і свекруха, дочка дзвонить – і я приходжу. Свасі ж, мабуть, важко господарювати на дві оселі, чого не допомогти хорошій жінці, тим більше – недолік мій, що дочка неважна господиня.

Ох і весело стало, оскільки відверто збиткуватися з доньки я їй не давала, а реальних причин зробити зауваження Ірині у Галини  не було. Але сваха з упертості далі ходить, хоч видно, що я їй заважаю, носа верне, але ходить!

Далі – веселіше. Зять Роман почав доньці висловлювати, що теща щось зачастила. На що Ірина, навчена мною, відповіла: «Ну так мама ж хоче, як краще, бачить же, як твоїй мамі важко, допомагає».

Зять чоловік розумний, свій комфорт цінувати вміє, зрозумів, що його матуся в будинку буде тільки в комплекті зі мною, і попросив нас обох зі свахою на вихід, мовляв, дякую вам, матусі, але ми якось самі. Приходьте до нас у гості у свята, а так все свої господарство ми самі будемо вести.

Сваха, до речі, потім довго злилася, присягалася Ірині, коли роми поруч не було, що до онуків і на кілометр не підійде. Тільки ось Галина Богданівна не знала, що я цю розмову чую, і була неприємно здивована моєю відповіддю: «Ось і дякую, отже, онуки в мене більше часу проводитимуть. Нічого, все, що не робиться – на краще, дорога свахо!»

Час минув, галину відпустило, зараз там другій невістці дістається. Але мораль усієї цієї життєвої нашої байки така, що на будь-яку дію є своя протидія. І невістка, тобто моя дочка, нічого не втратила від того, що ви образилися та перестали до них ходити, тільки виграла. І я задоволена.

Вже 15 років моя Ірина і Роман гарно живуть, дякувати Богу, тому я думаю, що зробила тоді все правильно.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!