fbpx
життєві історії
– Матусю, ми наступного разу обов’язково онучок твоїх привеземо, обіцяю, і Сашко приїде, – витираючи сльози говорить дочка. Марія Микитівна киває, знову і знову вдивляючись у фотографії своєї рідні, далекій і такій чужій!

Раїса Іванівна зійшла з автобуса і вдихнула на повні груди чисте сільське повітря. Подивилась – нічого і не змінилося за ті десять років, що вона провела в рідному місті чоловіка, а тепер уже і її дітей – близнят Олі і Жені.

Ні, дітей вона не привезла, побоялася, дорога далека, а вони недавно перехворіли… хоча мати чекала, в листах писала, фотографії все просила…

– Так і живу одна на свій вік, – зітхала Марія Микитівна, підливаючи чай дочки – ти їси, їж, з дороги адже.

А потім, оглянувши ще раз Раїсу зітхала.

– Змарніла щось, кістки одні й шкіра.

– Та ні, мам, я в хорошій формі, дієти дотримуюся, фітнесом займаюся.

– Чим? – не почула мати – кидай ти доню цю справу, інакше скоро від тебе зовсім нічого не залишиться, ось краще сметанки з сиром спробуй, може цукру покласти верхом, ти раніше любила?

– Ох, мамо, я не їм сметани, дякую…

Марія Микитівна зітхнула, перебираючи фотографії, привезені дочкою, так онучок і не побачить напевно.

– Це Оленька зліва, а Женічка справа, – пояснювала Рая.

– Сама б і не розрізнила, як дві краплі води схожі.

– Мам, побоялася я одна з дітьми в дорозі, Сашкові ось дали б відпустку, а так…

– Та нічого, я розумію, тільки ось час йде, а я навіть і зятя свого не бачила жодного разу.

– Так ось він! – Раїса дає фотографію матері, та киває, да, видний чоловік, тільки це все одно не те…

У будинку тихо, тільки годинник з зозулею, яким вже сто років в обід ведуть рахунок дням, годинах і секундам самотності. Два старших сина після армії так і залишилися в чужих містах знайшовши там своє щастя.

У старшого сина, у середнього дві дочки. Онуків так і не бачила, тільки глянцеві картки щорічно прилітають в паперових конвертах, а Марія Микитівна довго довго їх розглядає силкуючись зрозуміти хто є хто.

***

– Ой, мам, це тітка Люба що такою стала? – сказала Раїса з цікавістю втупившись у віконце.

– Так, розповніла, ніби й не їсть нічого такого, – знизала плечима жінка.

– А хто це поряд з нею? Чий хлопчик?

– Так Надьчин, подружки твоєї.

– Заміж вийшла? – ахнула Раїса.

– Ні. Від кого дитина – ніхто не знає.

– Значить нагуляла.

– Що за слова такі, Рая? – сказала з докором Марія Микитівна, а на обличчі її заграла посмішка, малюк якраз в цей час повзав серед ромашок поруч з Надіним будинком з цікавістю розглядаючи навколишній світ.

Від Раї не сховалося це, тут його бабуся зазівалася, задивившись кудись у далечінь, а хлопчик спритно перебираючи рученятами попрямував до дороги і вже було доповз до хвіртки, коли Мірія Микитівна зірвалася, вибігла з будинку, підхопила малюка на руки і пішла відчитувати сусідку за поганий нагляд.

Та сиділа, винувато посміхаючись.

– Ти чого за хлопчиком не дивишся, на дорогу вже біг! Ех, Люба…

– Та ну тебе, сусідко, нічого б з ним не трапилося, я поруч.

– Ух, прудкий який хлопець підростає! – посміхалася жінка притискаючи до себе чужого онука, за весь цей час вона так до нього прив’язалася, як до рідного!

– Райка то що розповідає? – запитує Люба.

– Так що… добре все, дітки підростають.

– А чи не привезла? – цікавиться Надія.

– Ні. До собе все кличе, а я куди вже, заважатиму тільки. На старість років в подорожі тільки і пускатися.

Сусідка тим часом швидко дістає льодяник на паличці з паперового кулька.

– Що ти, Любаня! Зубки всі зіпсує, тільки адже вилізли!

– Та не буде нічого, – махає рукою жінка і забирає онука, – йди геть краще в будинок, Райка в вікно визирає, зачекалася.

Неохоче, Марія Микитівна віддає малюка, і йде до будинку.

– Матусю, ми наступного разу обов’язково онучок твоїх привеземо, обіцяю, і Сашко приїде, – витираючи сльози говорить дочка.

Марія Микитівна киває, знову і знову вдивляючись у фотографії своєї рідні, далекій і такій чужій.

– Добре, доню, ти ж знаєш я завжди вам рада, приїжджайте тільки частіше! А тепер їж, хоч поправишся трохи, поки у мене, схудла а то вся…

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook