fbpx
життєві історії
– Матусю, – опустивши очі, промимрив Андрій, коли після весілля пройшло два тижні. – Ми з Анжелікою вирішили харчуватися окремо. Завтра привеземо новий холодильник, будемо там свої продукти тримати. Я так і сіла. Ось так… вона мене вже ховає, чекає не дочекається, як я заберуся на той світ! І залишу їм квартиру

– Матусю, – опустивши очі, промимрив Андрій, коли після весілля пройшло два тижні. – Ми з Анжелікою вирішили харчуватися окремо. Завтра привеземо новий холодильник, будемо там свої продукти тримати.

Я так і сіла…

– Синку, а чому?

– Нам так зручніше, – знову промимрив син і поспішив піти на роботу.

І справді, на кухні, яку ми колись так любовно обставляли з чоловіком, з’явився додатковий холодильник. Мені дуже хотілося тоді сказати: «Дякую, що замок не повісили!»

Стрималася. Нехай буде так, як вони хочуть, але по-моєму, це нерозумно – витягати другий холодильник і окремо готуватися.

А молоді саме так і стали робити, мої страви, які андрій завжди любив, тепер я їла сама. Було б півбіди, якби Анжеліка готувала нормально, але вони обоє працювали з ранку до вечора, вдень ​​перекуси в кафе, а ввечері… в хід йшли покупні пельмені, розігріта піца і інша їжа на швидку руку.

– Андрію, ти чого блідий такий? – злякалася я якось, побачивши з ранку сина.

– Щось живіт болить, – поскаржився він.

– Це все ваша сухом’ятка!

І я посадила сина за стіл і налила свіжий бульйон. Ще кілька років тому синові спеціалісти сказали, що рідка гаряча їжа йому просто необхідна, у невістки ж не було часу варити синові супи і готувати повноцінне друге. Мою їжу він в присутності дружини не їв, звичайно.

Ось так, нічна зозуля перекує, так би мовити.

Недавно я вийшла на пенсію, тепер могла кашоварити з ранку до ночі, і всі були б задоволені. Так ні, Анжеліка не згодна!

Я все-таки почала змушувати Андрія хоч іноді їсти нормальну домашню їжу. То ранком підловлю, то в обід він прибіжить.

Але одного разу нас застукала невістка. Анжеліка раптом з’явилася з роботи раніше і застала ідилічну картину: Андрій сидить на кухні і наминає свою улюблену гречку з м’ясом.

Що почалося тут!

– Андрію, що відбувається?!

– Анжелко, розумієш, мені захотілося гаряченького…

– Тобто тобі не подобається, як я готую, – Анжеліка звузила очі.

– Люба, ти готуєш чудово, але рідко – втрутилася я. – А Андрію саму сухомятку не можна.

Далі була сцена, ні, моя невістка – вихована жінка, вона не кричала, а висловлювалася, нікого не ображала. Але краще б вона прокричала і розбила пару тарілок, ніж вислуховувати крижаний тон і слова, якими вона безжально чихвостила Андрія.

В результаті мене попросили більше не втручатися в їхнє життя…

В ту ніч я не могла заснути, не знаходила собі місця, не розуміла, в чому ж я винна?

Далі – більше.

Анжеліка брала участь у прибиранні нашої трикімнатної квартири досить своєрідно. Вона мила і чистила тільки їхню з Андрієм кімнату. Іншу частину мила я. Ну й добре, мені було не важко, не стара ще. Але невістка примудрялася перетворити щотижневе прибирання в демонстрацію власної переваги. Вона з такою завзятістю терла ганчіркою, що мені здавалося, ніби я їй щось винна за це. А в кінці прибирання завжди стелила мокру ганчірку на паркет перед своїми дверима. У тому місці він вже здувся і почав скрипіти.

– Андрію, синку, поясни Анжелі, що так робити не можна, – намагалася я достукатися до сина.

– А що сталося?

– А то ти не знаєш, – дратувалася я – багато вже сталося, наприклад, що вона зі мною не розмовляє. Чому? У чому я знову завинила?

– Мамо, та не бери в голову. Вона просто дуже втомлюється.

Увечері я почула, як Андрій умовляв дружину роз’їхатися.

– Ще чого, така шикарна квартира в центрі в центрі міста! Ти що не тямиш? За неї ми в кращому випадку зможемо отримати дві однушки. Мама ж твоя не вічна, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім вся квартира буде наша.

Ось так… вона мене вже ховає, чекає не дочекається, як я заберуся на той світ! І залишу їм квартиру…

З того дня вирішила я жити за її правилами. Не хоче спілкуватися зі мною – не треба. У молодості я випробувала на собі всю красу комуналки, не звикати мені.

В один із днів Андрій вийшов стривожений з їхньої кімнати, з червоними очима.

– Мамо, у нас є щось від горла?

– У тебе горло болить?

– Ні, у Анжеліки.

Зайшла я до них, Анжеліка лежала на ліжку, палаючи нездоровим рум’янцем, мляво звісивши руку.

Незважаючи на її протести, я викликала лікаря. Мені раптом стало її шкода: мама її далеко, в іншому місті, пожаліти нікому, але ж ще дівчисько, тільки грає в сильну, дорослу жінку…

Лікар велів лежати і багато пити. Андрій помчав в аптеку, а я зварила морс з журавлини.

– Дякую, – прошепотіла невістка і розплакалася.

– Нічого, нічого, скоро все пройде, – втішала я її.

Прийшов син, дали Анжелі ліки і вона заснула.

На четвертий день висока температура зробила невістку більш балакучою.

– Ольго Петрівно, дякую вам… Знаю, що винна і ви на мене ображені. Не знаю, чому так поводилися… Повірте, я не відьма!

– Ти лежи, не розмовляй, я зараз чай принесу.

– Ні, вислухайте, мені завжди здавалося, що свекрухи ведуть таємну війну з невістками. Моя мама все життя плакала від своєї свекрухи. І я вирішила, що у мене так не буде! Краще нехай через мене плачуть, а я не дозволю!..

Анжеліка відкинулася на подушку, важко дихаючи.

– Дитинко, що ж ти так розпереживалася? Тобі не можна нервувати… – тільки і сказала я.

Увечері прийшов з роботи син і застав дивну для нього картину: ми з Анжлікою сиділи поруч, розглядали його дитячий альбом і сміялися.

Андрій було відкрив рота, але швидко отямився.

– Я тут дещо смачненьке приніс, – сказав він, дістаючи з пакета піцу і круасани.

– Андрію, прибери їх кудись, завтра на роботу візьмеш, наша мама спекла такий смачний яблучний пиріг, просто пальчики оближеш!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page