fbpx
життєві історії
Матвій взяв і розповів мамі про нашу блакитну мрію. Допомогти Людмила Миколаївна допомогла, але тепер у нас з чоловіком в основі стоять інтереси і вимоги його мами. В гості я маму чоловіка запрошувала регулярно, коли готувала випічку, дуже вже вона її поважає. Ось в один такий день свекруха прийшла на сімейне чаювання. За той місяць свекруха купила пучок петрушки і кілограм огірків

Матвій взяв і розповів мамі про нашу блакитну мрію… І так, вона здійснилася.

Сто раз уже пошкодувала, що ми взагалі заїкнулися з приводу машини. Допомогти Людмила Миколаївна допомогла, але тепер у нас з чоловіком в основі стоять інтереси і вимоги його мами. Ледь що скажи, так відразу починаються закиди, а потім розливи сліз на тему нашої черствості і невдячності.

Ми з Матвієм давно збирали на машину, але то декрет, то ремонт, то форс-мажор – завжди щось заважало вдумливому накопиченню. Влазити в кредит, тим більше на машину, не хотілося. Тому пісня з відкладанням на авто була довгограючою.

З мамою чоловіка у мене стосунки були нормальні. Звичайно, я її не в усьому влаштовувала, як і вона мене, але за роки спілкування встановився якийсь баланс, і це дозволяло нам спілкуватися і не кривитися при вигляді одне одної. В гості я маму чоловіка запрошувала регулярно, коли готувала випічку, дуже вже вона її поважає.

Ось в один такий день свекруха прийшла на сімейне чаювання, коли сиділи затишно за столом, вона поділилася, що її сусід минулого тижня купив нову машину, велику таку, красиву.

– Як у генсека, – охарактеризувала свекруха.

За описом схоже, що сусід обзавівся машиною, про яку мріяв чоловік – новеньким джипом. А я хотіла хоч якусь уже машину. Ми з чоловіком видали злагоджене важке зітхання, а свекруха запитала, чого це ми зітхаємо.

І Матвій розповів мамі про нашу блакитну мрію і скільки років ми вже на цю мрію накопичуємо. Свекруха щось собі подумала, а потім сказала, що може додати нам на машину. Ми з чоловіком якось навіть розгубилися, бо Людмила Миколаївна звичайна пенсіонерка, якій платять звичайну пенсію.

Але мама чоловіка сказала, що давно відкладає по-трохи.

– Ну ось збирала, тепер вам на добру справу віддам. А куди мені їх, в ямку з собою потім забирати? – знизала вона плечима, продовжуючи присьорбувати чай.

Матвій світився від радості. Уточнив у мами, скільки вона зможе додати, перерахував нашу заначку і понісся дивитися машини, які ми можемо взяти за ці гроші.

Через три тижні нам вдалося купити авто. Звичайно, не з заводу, з пробігом, але дуже ще бадьорий автомобіль, рено. Нашому щастю не було меж, чоловік її мало не цілував. Машину було вирішено обмити в сімейному колі. Свекруху теж покликали, адже без неї ця покупка коли б ще відбулася.

– Ну вже сподіваюся, що можу на вашу допомогу розраховувати, якщо мені потрібно буде з’їздити кудись, привезти щось, – з посмішкою уточнила мама чоловіка.

– Мамо, та про що мова! Звичайно, допоможемо, чим зможемо, навіть не сумнівайся, – запевнив її чоловік, та й я згідно закивала.

Ми тоді навіть не уявляли, у що нам це все виллється.

Після покупки машини прохання з Людмили Миколаївни почали сипатися, як з драного мішка. Але це половина проблеми, навіть чверть. Основна частина проблеми в тому, що виконувати це все потрібно або негайно, або у вказаний свекрухою час. Ніякі відмовки не приймалися!

Якщо ж ми на цей час уже щось запланували або просто було незручно нам, свекруха починала докоряти, що вона нам допомогла, ми їй обіцяли, а тепер ось відмовляємо, та ми б взагалі машину не купили, якби не вона. Потім починала плакати і говорити, що вона нам потрібна тільки аби гроші з неї витрусити, а потім трава не рости.

Ось це вже відверта маячня. За все наше подружнє життя з Матвієм його мама вперше допомогла нам грошима. Ми з неї їх не витрушували, вона сама запропонувала. Та й у допомозі їй не відмовляємо, але кожні вихідні вскакувати о шостій ранку, щоб о сьомій бути до відкриття ринку, де свекруха нічого не купує, а просто гуляє і з продавцями лається – таке собі задоволення. Місяць ми так покаталися, досить. За той місяць свекруха купила пучок петрушки і кілограм огірків.

За півроку вона нас засмикала буквально. Як вона жила раніше, поки у нас не було машини, я не знаю. Але тепер вона кроку ступити не може. Так ми ж і не проти допомогти, але у нас ще і свої якісь плани є, робота, але мамі чоловіка треба або так, як вона сказала, або вона потім весь мозок по чайній ложці виїсть.

У мене вже думка продати машину, віддати їй її гроші і більше ніколи не зв’язуватися. Матвій ще поки тримається, але скоро мама і його доведе, я вже бачу. А знаєте, що найсмішніше – винуватою в їхній сварці, якщо що, буду я, бо налаштувала сина проти матусі. Ми таке вже проходили років п’ять тому, але повторення – мати навчання.

Знову я вчора запропонувала чоловікові продати машину. Матвій замислився, хоча тижнів зо два тому подивився на мене, як на інопланетянку, але з закриттям дачного сезону мама його добряче підзаїздила.

Думаю, що ще через два тижні виставимо рено на продаж. Не жили заможно, як то кажуть, нічого починати.

Можливо, наживемо колись на свою – самостійно!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page