Багато років ми жили з чоловіком в своєму власному будинку. У нас був не великий город. Садили все і за всім цим вели належний догляд.
Паралельно допомагала і своїй свекрусі – у неї теж був свій город. Допомагала і садити, і полоти від бур’янів, а потім це все викопувати і збирати.
Потім допомагала все це переробляти. Варила варення, крутила соління і закатувала банки з компотами і салатами. Ніколи і нічого не просила натомість.
Хто займався такими домашніми справами, той мене зрозуміє. Це теж праця, який займає дуже багато часу і сил.
Хоча у неї є своя дочка, яка могла б їй також допомагати, але вона цього не робила. У неї завжди були відмовки:
«Копошиться в землі – це не моє. У мене манікюр, я не можу собі такого дозволити. Вибачте звичайно, але це все, без мене».
А свекруха, як любляча мати, взимку постійно передавала свої запаси, улюбленої дочки. Нам, ніколи не пропонувала, та ми й не просили. Так тривало з року в рік.
Не буду вдаватися в подробиці, але довелося будинок з чоловіком продати і переїхати в місто. Так само саме, кожні вихідні дні, ми їздили до його матері і допомагали їй з городом.
Садили, пололи, доглядали і переробляли весь урожай. Але потім, все припинилося. Ми перестали їй допомагати. Я навіть чоловікові, заборонила це робити. Я ніколи не просила ніякої плати у неї за свою працю та й в думках таке б у мене не з’явилося б.
Але ось свекруха, думає по іншому. Як то взимку, дуже захотілося маринованих помідорів з огірками. Я запитала у неї, а вона мені відповіла:
«Нині все дорого, тому просто так не дам. Не буду продавати звичайно ж як на ринку, трохи дешевше продам, але щоб баночки потім повернула».
Я якщо чесно, розгубилася від такої пропозиції. Значить ріднвй дочці, віддає задарма, яка навіть палець об палець, не вдарила на материнському городі, а рідного сина, пошкодувала і готова продати, навіть те, що всі її консерви, я робила їй сама.
Це мене дуже неприємно вразила. Це був перший і останній раз, коли я щось попросила. Покарала також чоловікові, щоб нічого не просив.
Він сам, теж очікував від слів своєї матері і навіть збирався їй висловити своє невдоволення, але я не дозволила.
Я зробила по-іншому. Наступного разу, коли почався сезон дач і городів, ми не поїхали допомагати свекрусі.
Вона дуже скаржилася потім своїй дочці, і всім родичам, які ми не вдячні, не хочемо допомогти.
Її дочка, чоловіка рідна сестра, як то хотіла мені висловити якісь претензії, але я послала її куди по далі. Сказала тільки одне їй:
«Це твоя рідна мати, бери і допомагай їй. Я багато років з чоловіком тяжко працювала все на її городі, тепер твоя черга».
Чоловік мій, виявився повністю солідарний зі мною. Додав навіть, що буде проводити всю свою відпустку, у моєї мами в селі. По крайній мірі, знає, що звідти, він точно не поїде з порожніми руками.
Там навіть просити нічого не треба, навантажать так…, а якщо почнеш відмовлятися, то ще й образитися можуть. Ось так ось.
Ми звичайно ж спілкуємося і з сестрою, і з мамою чоловіка, але ось допомагати, більше не допомагаємо. Просто з принципу.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
