– Мати дитину в такому віці – соромно! – заявила мені пасербиця, чоловікова дочка, до якої я ставилася, наче до рідної. Моя дочка Оля спокійно відреагувала на новину, навіть зраділа, а ось Віка, чолвікова дочка, сказала, що дитина в такому віці – а нам з чоловіком по 38 років – це соромно і не потрібно.
Після важкого розлучення з першим чоловіком я залишилася з донькою, на той момент їй вже було 13 років.
Ні про яке друге заміжжя я не думала, поки не зустрілася на шкільних зборах з майбутнім чоловіком.
Наші дівчата не тільки вчилися в одному класі, але і сиділи разом. Як потім з’ясувалося, його дружина п’ять років тому виїхала за кордон на рік попрацювати, але так і залишилася там. Їхня донька жила у бабусі, заради неї вони продовжували спілкуватися, але сім’я розпалася. Коли дівчинка пішла в школу, сама вирішила жити з батьком.
Ми стали жити разом, і дівчатка були дуже задоволені, вони дружили в школі і чудово ладнали між собою. Я ж ставилася до обох однаково, ніколи їх не поділяла на свою і чужу.
А ось коли я дізналася, що в положенні, почалися проблеми. Моя дочка Оля спокійно відреагувала на новину, навіть зраділа, а ось Віка, чолвікова дочка, сказала, що дитина в такому віці – а нам з чоловіком по 38 років – це соромно і не потрібно. Розплакалася і втекла в свою кімнату. З того часу Віка зі мною не розмовляє, а тільки з батьком, і то в разі потреби. Перестали спілкуватися діти і між собою. Мало того, Віка пересіла до іншої дівчинки, і тепер розпускає всякі плітки про мою дочку і про мене. Всі наші сімейні справи вона обговорює з подругами. Ніякі вмовляння і пояснення на неї не діяли.
Коли народився син, проблем тільки додалося. Віка почала влаштовувати істерики, що не висипається і не може нормально займатися, їй заважає плач дитини. Проблема ще й у тому, що дівчатка живуть в одній кімнаті, по-іншому не виходить, квартира у нас двушка.
Чоловік просить потерпіти, сподівається, що донька звикне і полюбить брата. Але мені прикро, я адже до неї ставилася, як до рідної! Та нічого і не налагодиться, тому що з моєю дочкою вони стали ворогами, практично не спілкуються. Бачу тільки єдиний вихід – відправити її знову до бабусі, але не наважуюся сказати про це чоловікові.
Як думаєте, правильно я зроблю, якщо буду наполягати нва тому, щоб Віка переїхала до своєї бабусі? Адже я просто хочу врятувати свою родину!
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
