Мене все життя виховувала бабуся. Мати залишила мене в семирічному віці і поїхала на заробітки до Італії, а точніше, як я вже згодом зрозумів, влаштувати своє особисте життя. На мене їй було байдуже. Бабуся, рідна мама моєї мами, проти не була. Вона, як і я, надіялась, що мама буде заробляти гроші і допомагати нам. Але все було геть інакше.
Мама просто викреслила нас з бабусею зі свого життя… Про це можна багато писати, але не хочу зайвий раз розчаровуватися в цій людині.
Бабуся виховувала мене у строгості та порядку, а ще жили ми дуже заощадливо. Грошей ні на що не вистачало.
Гуляти з друзями мені було заборонено, оскільки бабуся дуже боялася, щоб я не зустрів поганих людей на своєму шляху. Однак такі правила в сім’ї пішли мені лише на користь. У школі я навчався на відмінно, а потім вступив до університету про який мріяв.
Тоді бабуся почала думати, що в моєму житті все буде добре. Так, я відівчився, став чудовим фахівцем, мав хорошу посаду, придбав собі квартиру, тільки щасливий я не був. Через кілька років я поїхав назад до свого рідного міста. Я щиро надіявся, що саме там знайду своє кохання.
Бабуся казала, що такий чоловік повинен мати відповідну дівчину і кому-небуть вона мене не віддасть. Усі мої претендентки не подобалися бабусі, тому я одного дня й довірив їй цю місію – знайти мені наречену.
Бабуся не забарилася, і десь там у знайомої її знайомої, була гарна онучка, і звали її Андріана.
– Ось, дивись, В’ячеславе, це Андріана. Вона не з багатої сім’ї, але дуже роботяща і розумна дівчина. Будеш завжди нагодований і одягнений, – сказала мені того дня бабуся, простягаючи фотографію з милою дівчинкою.
Тоді я взяв цю фотографію й розумів, що мені байдуже на неї, але якщо вона сподобалася бабусі, то є хорошим варіантом для мене в дружини.
Не буду довго описувати як, але ми познайомилися, згодом я зробив Андріані пропозицію, і ми вже майже двадцять років живемо разом.
Я найщасливіша людина в світі.
Чесно, ви можливо і не повірите, але я настільки кохаю свою дружину і діточок, а їх у нас троє, що словами цього не передати.
Шкода тільки, що два роки тому пішла з життя моя бабуся. Я все своє життя буду вдячний їй за все, що вона зробила для мене.
А мама, спитаєте ви? Вона жодного разу так і не поцікавилася моїм життям.
Але я й не хочу…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук без посилання на ibilingua – заборонений!
