Маю двох сестер – Василина старша за мене на 4 роки, а Поліна молодша на 2 роки. Колись нас було 5 сестер, але 2 найстарші уже на небесах, світла їм пам’ять. Усі ми вже на пенсії. Сестри живуть недалеко одна від одної, а я в іншому місті за 30 кілометрів, у райцентрі на Волині.
Все було добре до недавнього часу, спілкувалися, старша по кілька разів на рік була у мене, я живу поруч з Луцьком, великий будинок, хороша ділянка, свіймаленький бізнес.
Жила старша сестра у мене завжди не менше двох тижнів на всьому готовому, дорогу оплачували, подарунків із собою давали. Молодша теж раз-два рази на рік обов’язково бувала, приїжджала зі своїм чоловіком цивільним, завжди ми їх гідно зустрічали, застілля, шашлики і таке інше.
На Новий рік неодноразово до мене вони всі одночасно збиралися. Я ж сама буваю в них раз на три-чотири роки. Зазвичай, це на річницю батьків.
І ось два роки тому Василина, відгостювавши у мене два тижні, поїхала, а потім вона вирушила на відпочинок. Якраз у цей час приїхала молодша сестра зі своїм співмешканцем, вони їздили кудись у справах у наші краї та заїхали по дорозі назад. Ми зідзвонилися, обговорили час, я приготувала обід, чекаю на них.
Приїхали Поліна і її Аркадій. Він не заходить у будинок демонстративно, я одразу відчула, що щось не те, але кличу до будинку на обід.
Сестра зайшла сама, поїла я, звичайно, запитала, в чому річ, чому Аркадій знехтував запрошенням.
Виявляється, образився, що його недостатньо привітно зустріли, на його погляд! Пошани мало, якщо коротко. Ну тут я, звичайно, не промовчала, теж висловилася. І про старшу сестру сказала, як вона не дуже добре висловлювалася. Про це все можна довго розповідати.
Раптом Поліна мені сказала, що старша сестра написала на неї заповіт! Василина у нас самотня, чоловіка та дітей немає, тобто ми з Поліною її дві спадкоємиці. Предмет спадкування – двокімнатна квартира. Виявляється, Василина це зробила ще два роки тому, тобто вона так вчинила. аби я не була її спадкоємицею.
Так, я людина не бідна і все, що у нас є, самі з чоловіком заробили і нажили. І мені, щиро кажучи, не потрібна її спадщину. Але як це було зроблено — це мене обурило. У мене за спиною, тихцем. Протягом багатьох років Василина приїжджала до мене, по суті, з пустою кишенею, нічого навіть на гостинець ніколи не привозила.
У молодшої сестри є дочка 35 років, незаміжня, онуків немає. У старшої сина не стало 15 років тому від любові до “біленької”.
Може, вони обидві просто мені заздрять, що в мене все гаразд, і діти, і онуки, у яких теж усе добре? Але як можна заздрити мені, рідній сестрі? Я ж до них завжди з усією душею. Але це лише мої припущення.
Розлучилися ми з сестрою цього разу холодно, а старша просто перестала спілкуватися зі мною. Раніше ми майже щодня спілкувалися, переписувалися з Василиною, а тут я пишу, вона мовчить ук відповідь. І я після цього перестала писати.
А Поліна намагалася зі мною продовжити щось там з’ясовувати, але я швидко це припинила. Я цього не люблю, я їм нічого поганого не робила, жодних претензій ніколи і ні в чому не висувала, і спілкуватися в такому тоні зі мною не дозволю нікому, в тому числі, й рідній сестрі.
Ось вже два роки, як я їх не бачила. Звичайно, сумую, не розумію такої їхньої поведінки, такого ставлення до мене і до моєї родини. Мені дуже шкода, що вони на старості років, замість того, щоб ще міцніше згуртуватися, споріднитися, раптом затіяли якусь незрозумілу метушню, оцю ворожнечу через майно. Прикро. Але у мене є близькі, моя родина – чоловік, діти, онуки. Тим і щаслива, тим і тішуся.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
